Наша висока прибутковість зацікавила навіть ізраїльську фінансову розвідку,- Леонід Яковишин

22 квітня 2019
Наша висока прибутковість зацікавила навіть ізраїльську фінансову розвідку,- Леонід Яковишин

У Бобровицькому районі Чернігівщини він створив цілу аграрну імперію з потужними елеваторним комплексом, терміналом безводного аміаку, комбікормовим, ремонтним, асфальтовим заводами, лабораторіями, залізницею, потужним машинно-тракторним парком...

З прибутками, які може давати родюча українська земля, якщо працювати на ній професійно, грамотно, дбайливо. З орендною платою за земельні паї не 5-12%, як у більшості наших аграріїв, а 18%. Він – людина неординарна, Герой України, генеральний директор ТОВ "Земля і Воля", кандидат економічних наук Леонід Яковишин.

У господарстві Яковишина в Бобровиці мені доводилось бувати років з 10 тому, коли там запускалися перші сучасні зерносушарки. Побачене ж нині просто вразило. Тепер на цій території стоїть потужний елеваторний комплекс. А офіс товариства з дахом китайської пагоди тепер ззовні й усередині обшитий мармуром. На стелі – ліплення, на підлозі – паркет з орнаментом, гранітні сходи, дерев’яні й гарно оздоблені перила і двері. Відчуття, ніби перебуваєш у палаці.

З усього видно, що гроші тут заробляють чималі. Та витрачаються вони, як згодом дізналася, не тільки на потреби власника товариства чи його бізнесу. Ось лише кілька прикладів: за підсумками врожаю 2018 року Яковишин виплатив своїм пайовикам (а їх у нього – 7800) 156 млн грн (в еквіваленті це – 5,5 млн доларів США) орендної плати за землю; мінімальна зарплата у ТОВ "Земля і воля" – 6,5 тис. грн, а механізатори в сезон мають 2-3 тис. грн у день; для працівників у товаристві працює 4 стаціонарні їдальні з майже безкоштовним 3-4-разовим харчуванням (2 грн за обід, 5 грн – за весь день). У тому, що Яковишин ще й просто так, доброчинно, допомагає грішми, я мала нагоду переконатися, очікуючи на інтерв’ю з ним. Переді мною в кабінет зайшов керівник шанованої в області громадської організації, який приїхав подякувати за вже отриману "кругленьку суму" в кількадесят тисяч гривень і попросити ще. Крім того, в Яковишина є власний благодійний фонд, із якого він допомагає жителям району, пайовикам і своїм працівникам на лікування.

Із відомим українським аграрієм, який одним із перших в Україні запровадив сучасну американську високоефективну технологію вирощування кукурудзи, розмовляємо про землю, виробництво, соціальні проекти, державну політику та багато іншого.

- Леоніде Григоровичу, за оренду одного гектара землі пайовикам ви зараз платите 18% її нормативної вартості, у перспективі, чула, плануєте платити 20%. Як високо ви можете піднімати орендну плату?

- Все залежатиме від того, скільки господарство отримуватиме чистого прибутку. На сьогодні ми маємо 800 доларів з гектара. Потужна аграрна компанія "Кернел" (я цікавився для порівняння) отримує 300 доларів. Різниця, як бачите, дуже серйозна. Але моє завдання – досягти 1000 доларів з гектара.

До мене сюди приїздив посол Ізраїлю. Познайомитися зі мною йому рекомендувала їхня фінансова розвідка – уявляєте! Їх зацікавило, як нам вдається досягати такої прибутковості.

- І ви поділилися своїми секретами?

- Звичайно, розказував, секретів у нас немає. Ми на всьому економимо. Закупівля американського насіння мені обходиться удвічі дешевше, ніж іншим, бо я сам його вирощую – "папу-маму", які запилюються і "народжують" гібрид. У мене для цього спеціальний завод є. Нікому, ніякому фермеру це не під силу. Економія тут – величезна.

Коли ми стали економічно сильнішими, то закупили достатньо техніки. І тепер не збираємо кукурудзу на початку вересня, коли в неї вологість 29-30%, і не викидаємо під час сушки мільйони у повітря. Ми сушимо, коли вологість падає до 20%. У нас є технічна можливість із 1 жовтня за 30 днів зібрати все. У нас одних тільки Джон Дірів 100 тракторів і 40 комбайнів. Коли мене питають – навіщо стільки, я кажу: мені треба за місяць зорати й за 10 днів посіяти. Все прораховано, комп’ютер – отут (показує на голову – авт.). Від цього залежить уся діяльність нашого господарства. І ще в мене будівництва – на 300 млн грн щороку. Перевозити доводиться десятки тисяч тонн піску, щебеню, відсіву.

І третє – до елеватора ми проклали залізницю. І не возимо ті вагони за 18-20 км, у нас тут усе на місці. Майже всі 32 тис. га орної землі в нас – у Бобровицькому районі.

- Українські аграрії до вас по досвід приїжджають? 

- Воно нікому не потрібно. Коли я тільки ввів монокультуру (кукурудзу), мені пророкували найгірше. Та я сказав, що вони телепні й на цьому не розуміються. Під монокультуру треба підвести технологію. Ґрунт ми щороку збагачуємо органікою – подрібнюємо стебла, переорюємо і таким чином вносимо по 8 т органіки на гектар. Вона дає можливість розвиватися мікроорганізмам і родючість при монокультурі не падає, а росте. Торік, через весняну посуху, пшениця й овес згоріли, а в нас середня врожайність по господарству склала 100 ц/га.

Я довів усій нашій науці, що таке монокультура кукурудза. За рахунок неї ми побудували таку економіку, якої в Україні немає. Ніхто в нашій державі не може отримати 800 доларів з гектара, ніхто! А посол Ізраїлю мені сказав, що такого немає не тільки в Україні, а й у Європі й Америці. Аякже! Там же дотаційне все. А нам вистачає. І людям платити, і будувати.

- А де ви вчилися господарювати?

- Я проїхав цей світ від Австралії до Америки, був у Канаді, Німеччині, Франції, Іспанії, Бельгії, Англії. Вивчав усе. І політику, і сільське господарство дививсь, і будівництво. Але так, як дбають про землю, збереження родючості ґрунтів, екологію у Данії, я не бачив більше в жодній країні.

Сьогодні наше перше завдання – зберегти родючість наших земель. Я вже не кажу примножити – зберегти! Бо те, що робиться з кислотністю ґрунтів – це просто жах. І діла до цього нікому немає. Хоча роботи з вапнування, розкислення повинні проводитися за рахунок держави.

Ми вивчили, що робиться в цьому питанні на заході. І мінімізували використання селітри. Замість неї вносимо безводний аміак, який навпаки – розкислює ґрунт.

Ми побудували величезне сховище для аміаку. Це була дуже копітка, важка і дорога справа – витратили 15 млн доларів. Залізницю проклали, купили цистерну і 25 американських агрегатів для внесення. Це, скажу відверто, тільки одиниці можуть зробити, лише сильні господарства. Але ми пішли на це і перейшли на безводний аміак. Це один зі способів захистити нашу землю. Інакше солончак буде тільки, солонці будуть рости.

- Хто має контролювати стан українських ґрунтів і зобов’язувати аграріїв розкислювати їх? 

- Повинен бути державний орган, який би займався цим питанням. Так, як у Данії. Якщо державний орган перевірить, виявить високу кислотність ґрунту і бездіяльність орендаря в цьому питанні, то той матиме такий штраф, що надовго забуде про оренду. Держава контролює це і водночас допомагає фінансово. А контроль такий, що ви не уявляєте! І я не уявляв, доки не подивився. Там ніхто не може взяти землю, якщо він не має спеціальної освіти. Та й то в оренду йому дадуть тільки на рік і подивляться, як він працює. Якщо погано, через рік землю заберуть. Навіть якщо він її успадкував. Хочеться, щоб усе, що є у світовій практиці кращого, було й в Україні. Щоб збереження землі – основи нашого життя, було започатковане і в нас.

- Як багато у вас окисленої землі?

- Розкислення потребує десь до 40% землі нашого господарства. На це потрібні сотні мільйонів гривень. У сотню не вкладешся й за один рік не зробиш. У цьому році ми плануємо розкислити не менше 6-7 тис. га. Вапняки, які треба вносити, є у Хмельницькій області. Вони дуже дорогі, але інших немає, і за свої гроші ми будемо купувати їх, безумовно. Тому що нам треба піднімати врожайність. Сьогодні ми вже вийшли за 100 ц/га, але на завтра нас це не влаштовує. Ми повинні отримувати 115, 120, 125, 130 ц/га. На сьогоднішній технології вже "не в’їдемо". Тому повинні переходити на макротехнології, на те, що робиться в Америці. Над цим ми й працюємо.

- А що інші українські аграрії? Чи всі так ретельно піклуються про землю? 

- Люди, які серйозно цим питанням займаються й гідні уваги, є у Вінниці, й у Прилуках. Але це – одиничні випадки. Якби всі турбувалися, то Україна мала б зернових не 52 млн тонн, а мінімум 120. Кукурудза у валовій продукції повинна зайняти сьогодні, щонайменше, 50%. Тваринництво треба годувати кукурудзою, переробляти її на комбікорми. В Америці й Китаї з кукурудзи виробляють 26 видів продукції – це називається глибинною переробкою. На теренах СНД жодного такого заводу немає. Тому що вартість його будівництва – 300-400 млн доларів.

Китайці, було, вийшли на мене, висловили готовність внести 700 млн доларів і тут звести такий завод (є в мене вільна ділянка). Але вони хотіли, щоб я зі своєю фірмою увійшов у їхній проект. Я не погодився.

Веду до того, що наш аграрний сектор може сьогодні давати в бюджет 8 млрд доларів. Це коли земля буде державною і буде ухвалений закон, який унеможливить ухиляння від податків.

- Хотілось би почути ваше ставлення до ідеї продажу земель сільськогосподарського призначення.

- Україна займає 6-те місце у світі за кількістю орних земель. Свого часу земля була розпайована, передана у власність людей і це, вважаю, була величезна помилка. Тому що на Заході давно визнано: земля не може бути в приватній власності, в тому числі тих, хто на ній працював. Це не фабрика. Вона повинна бути власністю держави. Тому що земля – одна-єдина і її плодами повинні користуватися всі, хто проживає на ній і має громадянство України. Коли земля в державній власності, як в Англії (90%), тоді всі сплачують податки державі. І через податки всі громадяни користуються благами, які йдуть від неньки-землі.

Що ж у нас робиться в цьому питанні? Нічого. Наші нувориші сплять і бачать, щоб викупити землю. Вони орендують, висмоктують, виводять в офшори усі гроші, а що для держави чи людей роблять? На Заході всі орні землі викуповує держава. Якщо в Америці в 1962 році в державній власності було тільки 2% землі, то сьогодні вже 60%. Оце державницька політика. Те саме робиться в Німеччині, Франції, Англії, Ізраїлі.

- А якщо наша Верховна Рада все-таки прийме закон про ринок землі?

- Сьогодні у багатьох господарників, які укладали договори оренди на 10-12 років, терміни їх дії підходять до завершення. Тож, якщо в наступному році парламент прийме закон про ринок землі, почнеться, як той казав, "тихая ночь". Тому що в нас немає усвідомлення, що закон порушити – це кримінальна відповідальність. Ви подивіться, який сьогодні рекет і що взагалі робиться! І всі на це закривають очі. В такому хаосі не можна вводити ринок землі. Це моя думка – людини, яка віддала роботі на цій землі 53 роки. Я – кандидат економічних наук, шість років був у політиці, у парламенті був керівником аграрної фракції "Земля і воля" і радником у Кабінеті Міністрів. Я маю певний багаж. І землю я знаю набагато краще, ніж колишні й сьогоднішні професори аграрних наук. Тому що вони всі теоретики, а я – практик, який на ділі довів їм, що їхні теорії несумісні з тим, що я втілюю в життя сьогодні.

Водночас хочу сказати, що модель нашого господарства не така, як повинна бути. Бо зорієнтована на вирощування однієї культури – кукурудзи. Це не може бути моделлю для всіх господарств. Де, скажімо, тваринництво, чому його немає? Тому що воно збиткове. У мене було 47 тисяч голів свиней і через 3-4 роки могло бути 100-тисяч, я йшов до цього. Але побачив, що державі це не потрібно. М’ясо до нас завозить Польща, ще хтось... Не може так розвиватися країна!

У Сполучених Штатах (я цікавився) міністерство сільського господарства – це глобальний науковий центр зі штатом до 8 тисяч чоловік. Працюють дослідні інститути, все передбачено, все планується наперед, все – державна політика...

- Коли ви щойно говорили про те, що прибутками, які дає наша земля, має користуватися весь український народ, мені пригадався один відеоролик із Фейсбука. У ньому норвезький нафтовик розповідає, що на податки йде 70% його прибутку і що це – нормально. Бізнесмен розуміє, що надра – власність усього народу, і він радий, що завдяки такій податковій політиці всі норвежці живуть добре. Чи дійдемо ми колись до такої ментальності?

- Дійдемо, але не за нашого з вами життя.

- Чи є у вас недоброзичливці, заздрісники, вороги? Чи були якісь погрози через високу орендну плату й те, що селяни віддають свою землю вам?

- У мене охорона – 200 чоловік, із них 50 озброєні автоматами. Хай спробує хтось сунутися. Я теж не їжджу без зброї. Але такого, щоб хтось до мене прийшов із претензіями напряму, не було.

Якось мені вночі підпалили поле 300 га. Хороша людина побачила, подзвонила, хлопці приїхали й загасили. Одного палія ми знайшли відразу, він виказав другого. Але той утік туди, де стріляють на Донбасі. Я заплатив 100 тисяч доларів за те, щоб його знайшли, у наручниках привезли й дали йому 7 років. Тільки ж не поліція привезла, звісно, люди спеціальні є, не буду розшифровувати. От це була наука багатьом. А як інакше? Палій повинен відповісти.

- Відомо, що багато коштів ви вкладаєте у розвиток інфраструктури Бобровицького району. У що саме? 

- Зараз будую дорогу Бобровиця–Козелець. Торік здав 6 км "під ключ". Частину (10 км) для нас зробив Київ – зумів я "пробити". Залишилось іще 6 км, і якщо нічого не доб’юся, то зроблю це власним коштом. Бо пообіцяв людям. Я збудував асфальтовий завод, який за світловий день виробляє 700 т асфальту. І починаю будівництво доріг туди, де є всі мої господарства. За 4 роки мені треба прокласти 75 км. Коли я піду на небеса, хочу по собі залишити слід і добру пам’ять. Щоб люди згадували мене ще років 15-20. Хочу показати – що можна робити в цій країні, якщо людей не дурити. Як мінімум, для них треба щось робити.

- Скажіть, будь ласка, будівництво автошляхів вам дешевше обходиться, ніж службі автодоріг? 

- Удвічі дешевше. Державні гроші розкрадаються.

- Які ще маєте плани на перспективу?

- Сьогодні я затіяв новий проект вартістю 4 млн доларів. Хочу збудувати сонячну електростанцію потужністю 5 МВт. На його реалізацію треба 10 га землі. В мене є земельний пай 7 га, підшукую ще 3. Не знаю, скільки піде місяців на те, щоб я міг на своїй землі будувати. Дуже багато перепон, які треба здолати.

- У своїх попередніх інтерв’ю ви говорили, що головне для вас – люди. А чи відчуваєте ви, що в Україні відбувається з людськими ресурсами? Від інших аграріїв мені доводилось чути, що їм нікого посадити на Джон Дір навіть за великі гроші. 

- У нас потреби в кадрах немає. Тому що ми будуємо житло. Якщо ви прийшли до мене працювати, то через рік отримаєте квартиру. Через 15 років вашої чесної й добропорядної праці вона безкоштовно стане вашою власністю.

Як можна взяти на роботу молоду сім’ю і нічого їй не дати? Вона повинна бачити якусь ціль.

Але от іще в минулому році ми побудували будинок. Півроку вирішували питання зміни цільового призначення земельної ділянки – там колись була міська лазня. Коли ж усе повирішували, настав час отримання дозволу на введення в експлуатацію. Однак, архітектурно-будівельна інспекція не може його мені дати, доки я не заплачу пайову участь міській раді. Хто придумав цей дурний закон? Я побудував людям житло і за це маю ще платити? Я, кажу, не заплачу. Я в 10 разів більше витратив на ремонти доріг, зарахуйте мені це. Отаке йде. Нема про що говорити...

- Насамкінець, кілька слів про політику. Ваш прогноз на найближче майбутнє. Що буде, якщо президентські вибори виграє Володимир Зеленський?

- У випадку перемоги Зеленського президентом він буде нульовим. Парламент забере в нього всі повноваження, які тільки є, і він стане таким президентом, який є у Німеччині – ви чули його прізвище? І Україна з президентсько-парламентської республіки перетвориться на парламентську. Гірше не буде. Відповідати повинен хтось один. Не можуть бути виконавчою владою і президент, і прем’єр-міністр. У США виконавчу владу очолює президент. У Німеччині – канцлер. Так буде і в нас.

Наталія Потапчук

Джерело Укринформ
Почему Варфоломей и Зеленский не подписали заявление: названа причина
Читайте також Відео 09 серпня 2019

Почему Варфоломей и Зеленский не подписали заявление: названа причина

Во время первого официального визита в Турцию президент Украины Владимир Зеленский встретился со Вселенским патриархом Варфоломеем