14 червня 2019
Патріарх Філарет: Епіфаній - помилка моя велика, але не головна...

Від часу надання Константинопольським патріархатом Томосу про автокефалію Православної церкви України минуло лише півроку. І цих кількох місяців виявилося достатньо, щоб у новоствореній церкві вибухнув серйозний конфлікт, по різні сторони якого опинилися предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній та патріарх Філарет. Сьогодні конфлікт зайшов у глухий кут, тому почалися розмови навіть про можливе церковне розділення або й розкол

У першій половині травня патріарх Філарет розіслав архієреям ПЦУ запрошення на святкування пам’яті священномученика Макарія. Керівництво ПЦУ всіляко протидіяло цьому заходу, тому до Володимирського собору 14 травня приїхали лише чотири єпископи. У Київській митрополії розцінювали цю акцію як спробу почесного патріарха здійснити у церкві «переворот», мета якого – скликання Помісного собору задля зміни статуту ПЦУ. Опоненти Філарета вважали, що такі дії патріарха можуть призвести до відкликання Константинополем Томосу.

Пізніше, 24 травня, відбулося засідання Священного синоду ПЦУ, на якому митрополит Епіфаній наполіг, щоб усі його члени підписалися під заявою про повну підтримку предстоятеля і «єдиної церкви». Єдиним, хто відмовився це робити, був Філарет.

Такий демарш почесного патріарха прихильники Епіфанія розцінили не просто як деструктивний, а й прямо ворожий. Проти Філарета розгорнулася масована брудна й агресивна інформаційна кампанія. Його незгоду підтримувати предстоятеля ПЦУ списували на нібито поганий стан здоров’я 90-річного ієрарха, на нездатність тверезо оцінювати ситуацію, на залежність від оточення чи «зовнішнього впливу». Звучали заяви про те, що патріарха Філарета потрібно покарати, заборонити у служінні, відправити на спокій або знову анафемувати.

Попри тотальну обструкцію і повну ізоляцію, патріарх не припинив активної діяльності. Сьогодні, 11 червня, у Києві має відбутися церковно-громадський Форум інтелігенції, на якому планується ухвалення заяви про збереження Київського патріархату. Напередодні заходу патріарх Філарет, виклав своє бачення на майбутнє ПЦУ. 

Ваша Святосте, останні непрості події в ПЦУ дуже розчаровують вірян. Ви можете коротко пояснити, чи дійсно є ризик розколу в церкві?

Ми отримали від Константинопольського патріарха Томос, але не такий, на який очікували. Це не такий Томос, що мають Румунська, Елладська, Сербська, Російська, Болгарська, Польська чи Албанська церкви. Вони повністю незалежні від Матері-Церкви – Константинопольського патріархату, а так звана Православна церква України від нього залежна.

В чому ця залежність? По-перше, ми не маємо права варити миро. А церква, яка такого права не має, не є незалежною. Церква просить миро у іншої церкви, тієї ж Константинопольської, якщо вона бідна і сама не спроможна зварити миро, бо воно дороге. А Українська церква завжди варила його сама. І тоді, коли перебувала в складі Константинопольського патріархату до 1686 року. І навіть після того, як Київська митрополія була приєднана до Московського патріархату, вона теж варила миро в Києво-Печерській лаврі.

По-друге, цей Томос забороняє нам мати єпархії та парафії за межами України. За кордоном проживають 20 мільйонів українців, і багато з них православного віросповідання, вони хочуть належати до Української православної церкви. А Томос їм це забороняє і вказує, що ці українці повинні належати до Константинопольського патріархату. Тоді як еміграція інших церков – Російської, Румунської, Болгарської, Сербської, Антіохійської – належить до них.

Чому така дискримінація виникла?

Тому що Константинопольський патріарх хоче збільшити свою паству завдяки українцям, так само, як робить це через грецькі церкви. Взагалі-то він хоче, щоб уся православна еміграція підпорядковувалася йому. Але інші помісні церкви це відкинули. Чому Українська церква повинна віддавати свою паству Константинопольському патріарху? Тим більше, що самі віряни проти цього. Ми стоїмо на позиціях свободи вибору: якщо хочете належати до Константинопольського патріархату, то можете належати. Але Томос примушує нас насильно віддати свою закордонну паству.

По-третє, автокефальна церква всі свої проблеми має вирішувати сама на своїх синодах, Архієрейських і Помісних соборах. А нам у Томосі прописали, що проблеми, які виникають в ПЦУ, буде вирішувати Константинопольський патріарх. То виникає питання: в чому ж тоді полягає наша автокефалія? Тому ми такої автокефалії не хочемо.

Чому ж тоді перед Об’єднавчим собором не вдалося з’ясувати всі деталі та умови, чому ви погодилися на створення такої церкви?

На Соборі 15 грудня нам було відомо, що Томос буде вручений 6 січня 2019 року. Але змісту його не розкривали. Якби я знав, що буде саме такий Томос, то ми б від нього відмовилися.

І тому зараз що відбувається? З одного боку, нібито отримали Томос і є ейфорія, але багато вірян навіть не знають, що в тому Томосі написано. І якби розуміли, що ми опинилися у такому ж становищі щодо Константинопольського патріархату, як Київська митрополія Московського патріархату до Москви, то ейфорії б не було.

Тобто фактично у нас немає незалежної церкви?

Немає. Вона автокефальна лише за назвою, адже, по суті, прав незалежної автокефальної церкви ПЦУ не має.

Але з Константинополя і від керівництва ПЦУ звучать заяви, що це тимчасово і що колись Українська церква стане повністю автокефальною, навіть матиме патріарха.

Я хотів би нагадати про переговори з тим же митрополитом Еммануїлом (одним із представників Константинопольського патріарха під час процедури надання автокефалії Українській церкві.) за часів президенства Віктора Ющенка. Тоді нам просто запропонували договір. Зміст його такий: ми стаємо частиною Константинопольського патріархату, так, як Критська церква (напівавтономна православна церква у складі КПЦ).

Я тоді сказав, що на таких умовах ми підпорядковуватися не будемо. І відкинули цю пропозицію. А тепер вони від нас приховали, що в Томосі буде майже те саме. Спочатку провели Собор, а потім дали Томос практично з тими ж формулюваннями, які пропонувалися раніше.

У 2008 році я запитав у митрополита Еммануїла про те, коли ми отримаємо автокефалію. І він сказав: «Ну, може, через рік, а може, через п’ять чи десять…». Я тоді подумав: «А може, через сто років?».

Так тепер із обіцянками щодо патріархату ПЦУ: може, колись буде, а може, і ніколи…

Тобто українців обманули?

Так. Обманули.

У статуті ПЦУ є положення (І.4) про те, що членами ПЦУ є православні громадяни, які проживають у межах України. Але якщо, скажімо, не дай Боже, внаслідок подальшої російської агресії та бойових дій територія України почне зменшуватися, то виходить, що й церква автоматично почне зменшуватися?

Так.

Ваша Святосте, ви можете сказати, хто був ініціатором отримання автокефалії за часів президентства Петра Порошенка? Адже події відбувалися минулого року так стрімко і форсовано, що дехто досі вважає це чисто політичним проєктом колишнього глави держави.

Ініціатором автокефалії була сама Українська православна церква. Коли в 1991 році ми провели Помісний собор, то звернулися з проханням до московського патріарха, бо тоді були частиною РПЦ. Але нам відмовили.

Тоді ми звернулися до Константинопольського патріархату, тому що до кінця ХVІІ століття Київська митрополія була його частиною. І Вселенський патріарх нам сказав: «Нехай спочатку звернеться президент». Ми почали просити президентів. І звернення від них були. Тоді нам висунули нову умову: спочатку об’єднайтеся, а потім будемо говорити.

І вже коли президентом став Петро Порошенко, то він почав активно відстоювати автокефалію Української церкви. Сам зустрічався з патріархом, до Константинополя їздили його представники, зверталася Верховна Рада. Тобто всі докладали зусиль, щоб отримати цю автокефалію. Але вкотре повторюю: ніхто з нашого боку не знав, що буде вписано в Томос.

Але ще влітку 2018-го були сумніви щодо того, коли буде отриманий Томос – до кінця року чи на початку нинішнього. Казали, що його можуть надати і після президентських виборів. Що посприяло такому швидкому розвитку подій?

Посприяло те, що Московський патріарх не поїхав на Всеправославний собор, який відбувся 2016 року. Він не тільки сам не поїхав, а й загітував Антіохійську, Грузинську і Болгарську церкви. І це спонукало Вселенського патріарха визнати УПЦ автокефальною, цей інцидент дав поштовх.

Але сталося це чомусь перед президентськими виборами. Тому це дає підстави говорити, що були також і політичні мотиви.

Звісно, що з боку Порошенка були свої інтереси. Тому що Україна чекала Томос про автокефалію, наша церква жила цією мрією. І Порошенко на цій хвилі думав, що він доб’ється Томосу і це підвищить авторитет глави держави на виборах. І він таки підвищив його рейтинг.

А хто з єпископів УПЦ Київського патріархату безпосередньо брав участь у переговорному процесі? Митрополит Епіфаній був задіяний?

Переговори від мого імені вів архієпископ Євстратій (владика Чернігівський і Ніжинський, нині заступник предстоятеля ПЦУ у питаннях зовнішніх церковних зв’язків). Але і я кілька разів зустрічався з митрополитом Еммануїлом. І я говорив йому про наші умови. Він вислуховував і казав, що спочатку ми повинні увійти до складу Константинопольського патріархату, а потім, після надання Томосу і отримання автокефалії начебто отримаємо право на повну незалежність.

Тобто нинішній предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній не брав у цих переговорах жодної участі?

Жодної. Він мене супроводжував не деяких зустрічах із президентом. І коли Порошенко мені сказав, що умовою Вселенського патріарха для отримання Томосу є моє невисування на предстоятеля церкви, тоді я запропонував Епіфанія.

Чому виникла така умова? Чим це аргументували?

Тому що до Константинопольського патріархату мала увійти митрополія, а не патріархат. Патріархат не може бути у складі іншої церкви. А Вселенському патріарху треба було, щоб Українська церква стала частиною Константинопольського патріархату. Бо якби я висунув свою кандидатуру як патріарх, то ця церква мала б стати патріархатом.

Є інформація, що проти вашої кандидатури особисто виступив Московський патріарх Кирило. Під час зустрічі з Варфоломієм він попросив, щоб за жодних умов ви не очолили автокефальну церкву.

Мені відомо, що коли Кирило поїхав на зустріч зі Вселенським патріархом 31 серпня (минулого року), то він мав три завдання. Перше – домовитися, щоб ніякого Томосу про автокефалію Вселенський патріарх Українській церкві не давав. Якщо не вийде, то другий варіант: відтягнути надання Томосу аж на період після президентських виборів. Думали, що новий глава держави не буде цього добиватися. Коли і цей варіант було відкинуто, то Кирило попросив, щоб предстоятелем автокефальної церкви не був патріарх Філарет. Це співпадало з інтересами і Константинополя, і Москви.

Чому Варфоломій виступив проти вашої кандидатури?

Тому що в Константинополі нас прямо запитували, що вони матимуть від цього Томосу. Я відповідав: «Якщо Українська церква стане автокефальною, то будете мати мир в православних церквах. Не буде боротьби між Москвою і Константинополем за першість». Адже РПЦ зменшиться. Але їм хотілося мати Українську церкву під своїм впливом. І тому пішли на такий варіант, щоб мене усунути будь-яким способом. Адже вони не могли допустити, щоб ПЦУ очолив патріарх.

Під час автокефального процесу Константинополь отримав у Києві ставропігію в Андріївській церкві. Кажуть, що Вселенський патріархат претендує ще на кілька історичних будівель в Україні.

Ці всі факти свідчать про те, що Константинопольський патріархат хоче впливати на Українську церкву, тобто поставити її у залежність. Хотіли не тільки Андріївську церкву, були плани і на Львів, щоб і там була ставропігія. Мало того, зараз вимагають від митрополита Епіфанія, щоб він поставив біля себе вікарним єпископом грека.

Фактично «смотрящого»?

Так, спостерігача. І той буде передавати те, що вимагає Вселенський патріарх, а Константинополю доповідати те, що відбувається в ПЦУ. Це зайвий доказ того, що ми не є справжньою автокефальною церквою.

Це все дуже печально. Адже сьогодні все виглядає так, що спочатку їздили з Томосом, тішилися і лише тепер прозріли. Зараз вам створюється дуже поганий імідж – розкольника, людини, яка може погубити молоду церкву.

Це не так. Я розкол не робив і не робитиму. Тому що Київський патріархат – це стовбур, який має глибоке коріння. А ПЦУ – це гілка на цьому стовбурі. То може стовбур відокремитися від гілки? Не може. Але ми й не хочемо, щоб гілка відокремлювалася від стовбура. Тому не бажаємо жодного розділення. А Епіфаній робить все, щоб це розділення відбулося.

Що він робить? Він примусив усі єпархії перереєструвати свої статути Київського патріархату на ПЦУ. І зараз уже йде процес перереєстрації парафій. Для чого? Щоб ліквідувати Київський патріархат.

Але він все одно мав би бути ліквідований у зв’язку зі створенням єдиної автокефальної церкви.

Це наміри Константинопольського патріархату, щоб потім ПЦУ повністю собі підпорядкувати. Зацікавлений у цьому і Епіфаній. Адже після ліквідації Київського патріархату він стане одноосібним керівником Української церкви, хоча й під наглядом Константинополя.

Деякі експерти кажуть, що Київського патріархату в Україні й не було. Бо це була, мовляв, ніким не визнана структура.

Ми офіційно зареєстровані: є патріарх, є архієреї, парафії.

А ваша київська єпархія перереєструвалася?

Ні.

Це єдина єпархія, яка не перереєструвалася?

Є ще якісь. Точно не скажу… Тобто зацікавленість у ліквідації Київського патріархату є і з боку митрополита Епіфанія. І він у цьому напрямі працює. Але ліквідувати нас йому не вдасться.

Віряни щиро бояться, що цей конфлікт деструктивний, вже збирають підписи і звернення на підтримку єдиної ПЦУ.

Мені відомо, що зараз у єпархіях ідуть зібрання, де агітують не за єдину церкву, а за ліквідацію Київського патріархату.

Ваша Святосте, тут момент не лише формальний щодо ліквідації. Тут питання і у ставленні вірян. Вони розчаровані подіями, навіть впливові донори говорять про своє небажання підтримувати церкву, у якій відбуваються такі події.

Такі ж події відбувалися у 1992 році. Тоді було навіть гірше. Але з гірчичного зерна, коли я залишився з одним єпископом Яковом Бойчуком, ми створили цей великий патріархат, якому дали Томос. Так і зараз. Час є. І з цього Київського патріархату знову виросте велика церква. Бо всі побачать, що Київська митрополія Московського патріархату служить Москві, а ПЦУ – Константинополю, а Київський патріархат, хоча й маленький, служить українському народу. І коли цю правду побачать, то почнуть до нас приходити. Іншого шляху нема.

Ви про це говорили з митрополитом Епіфанієм?

Він зі мною не зустрічається.

Але ви його нещодавно вітали з тезоіменитством…

Не буду ж я під час богослужіння про це з ним говорити. За півроку він зі мною зустрічався лише кілька разів. І то говорили «про погоду», а не про справи.

Чи вважаєте ви своєю помилкою те, що запропонували кандидатуру митрополита Епіфанія на місце предстоятеля ПЦУ?

Помилка моя велика. Я її визнаю. Але головна моя помилка не в цьому, а в тому, що ми отримали Томос про автокефалію не такий, як треба. Тому що якби ми отримали Томос такий, як інші церкви мають, то цієї б політики не було.

Після того, як зрозуміли, що Томос не такий, Петро Порошенко долучався до залагодження ситуації? Адже він мав би виступити гарантом домовленостей.

Ні. Він уже відійшов від цього. Як мені відомо, він хотів, щоб предстоятелем був не Епіфаній, а митрополит Вінницький Симеон (один із архієреїв УПЦ МП, який перейшов до ПЦУ). І ось ви зверніть увагу на те, що коли архієреї голосували в другому турі фактично за двох кандидатів, то за Епіфанія проголосували 36 єпископів, а за Симеона – 28. То хто ці 28? 2 – московських, 13 – з УАПЦ, а 13 архієреїв – з Київського патріархату. Чому ці архієреї голосували за кандидата з Московського патріархату? Тому що Порошенко провів роботу.

Це правда, що деяким єпископам платили гроші за голосування? Навіть озвучували цифру в $20 тис.

Я чув про те, що комусь із архієреїв платили по $20 тис. Але правда це чи ні – я стверджувати не можу.

Свого часу Польській державі автокефалія її православної церкви обійшлася у 3 млн злотих. На вашу думку, чи платились Константинопольському патріархату якісь гроші за наш Томос? Чи є якась таємна частина договору між Києвом та Фанаром?

Цього я не можу стверджувати, тому що не знаю.

А чому не оприлюднюють документи і протоколи Об’єднавчого собору? Адже досі не відомо, хто на ньому був присутній, які були дискусії, як відбувалося голосування.

А тому що це був Собор Константинопольського патріархату. Тож всі ці документи взяли у Стамбул. А тут немає нічого.

Можна сказати, що митрополита Епіфанія обрали лише завдяки вашим наполяганням та авторитету. Адже, наскільки відомо, серед єпископату УПЦ КП митрополит Епіфаній мав невисоку підтримку: йому заздрили, бо у зовсім молодому віці він зробив таку стрімку церковну кар’єру.

Це правда, що Епіфаній став предстоятелем тільки завдяки моїй наполегливості. Якби я не хотів, то він би ніколи не став предстоятелем ПЦУ. Це стовідсоткова правда.

Чому ж тоді він вас зрадив?

А чому Іуда зрадив Христа?

Невже не залишилося шляхів, щоб порозумітися з ним? Ви готові зустрітися з митрополитом Епіфанієм і обговорити цю ситуацію?

Хотів і хочу. Але умови такі: незалежність від Константинополя.

Але хіба це в силах Епіфанія?

Якби Епіфаній разом зі мною став на цю дорогу – повна незалежність і від Москви, і від Константинополя, то ми б керувалися лише інтересами незалежної Української церкви, а також інтересами своєї держави.

Чому Епіфаній побоявся цього?

Мені Епіфаній прямо сказав, що це від нього не залежить.

А від кого тоді він залежить?

Правильно: тут і виникає запитання – від кого? Бо якщо я предстоятель, то я не можу сказати, що «не все від мене залежить». Усі церковні справи залежать від нього. А якщо від нього не залежать, то від кого це залежить?

Хто на нього впливає: Константинополь, хтось із середовища українського політикуму чи, можливо, великий бізнес?

Не хочу всі ці тонкощі розкривати.

Чому?

Я знаю, хто впливає.

Натякніть, у якому напрямі шукати… Олігархи якісь впливають?

Впливають. І не тільки олігархи. Але я не хочу про це говорити, тому що це лише буде розсварювати нас. А нам треба все-таки думати про єдність. Нам треба будувати в Україні єдину Помісну церкву. А якщо ми один одного поливатимемо брудом, то не зможемо зійтися.

Але зараз складається дивна ситуація. Ви стверджуєте, що перед Об’єднавчим собором з Епіфанієм були певні домовленості щодо подвійного керування церквою. Ви мали залишатися почесним патріархом і займатися внутрішніми справами, а митрополит Епіфаній – представляти церкву ззовні. Натомість митрополит Епіфаній каже, що жодних домовленостей не було і про них нібито він взагалі нічого не знає. То хто каже неправду?

Справа в тому, що про це ми говорили з колишнім президентом у присутності Епіфанія ще перед Собором. І президент мені казав: «Ось ви будете керувати церквою, як і керуєте, а Епіфаній представлятиме церкву ззовні».

Можливо, в той момент він розраховував, що Епіфанія не оберуть, тому й наобіцяв вам такого?

Він (Петро Порошенко) хотів Симеона. І коли я висунув Епіфанія, то він попросив, щоб Симеон став заступником предстоятеля. І все це було в присутності Епіфанія. І він усе це чув.

Але ж не один Епіфаній відійшов від Вас. Відійшли дуже багато єпископів, зокрема, Євстратій (Зоря), який зараз активно відстоює ПЦУ. Чому так сталося, що ви фактично залишилися на самоті?

Євстратій (Зоря) хотів впливати. При мені він впливати не міг. Він виконував те, що я йому говорив. Навіть тоді, коли виступав по телебаченню і давав інтерв’ю. Попередньо весь загальний напрям він узгоджував зі мною. Але завжди хотів свого. Тому дуже швидко перейшов. Я не знаю, звісно, які там ще між ними стосунки.

Стосовно інших єпископів, які також перейшли на бік Епіфанія, то це сталося за однієї причини: мені 90 років. Усі думають: «Помре скоро… Ну, нехай там два, три чи п’ять років ще проживе. А далі що? А ми молоді. З ким будемо? Треба триматися того, хто молодший». І ось оці міркування на багатьох подіяли. Це – перше.

Друге. Чиновники адміністрації Порошенка залишилися, і вони впливають на місцях.

Поки що…

Але «поки що» все і відбулося. Бо до президентських виборів Адміністрація сильно впливала. Архієреї керувалися своїм майбутнім. Зі мною вони свого майбутнього не бачили.

Зараз єпископи називають ще одну причину: мовляв, вони були фінансово залежними від Київської патріархії, а зараз стали фактично автономними керівниками і розпорядниками єпархіальних коштів.

Це неправда. Фінансово кожна єпархія незалежна. Єпархії повинні робити внески на утримання патріархії, але я не вимагав від них цих внесків.

В одному з інтерв’ю митрополит Епіфаній скаржився, що ви контролюєте фінанси київських церков. І нібито через це у митрополії ПЦУ брак коштів.

Те, що я контролюю кошти Київської патріархії, це правда. Але я не контролюю кошти парафій. Парафії міста Києва роблять внески на патріархію, та й то не всі парафії. Бо якщо парафія бідна, то ніхто цього не вимагає. А у Київської патріархії є кошти на своє існування. І Епіфаній хоче заволодіти цими коштами.

Тобто це правда, що до вас приходили і вимагали передати рахунки Київської патріархії?

Епіфаній знайшов юристів, які вивчали питання, чи можна кошти патріархії перевести на нього. Юристи вивчили і сказали, що поки не буде підпису патріарха, це зробити неможливо. Тому він зараз хоче ліквідувати Київський патріархат і патріархію, щоб заволодіти коштами.

Хтось із політиків намагався стати комунікатором між вами та Епіфанієм?

Не було таких.

А ви, наприклад, не зверталися до Петра Порошенка?

Після того, як Порошенко закінчив їздити по єпархіях з Томосом, він припинив зі мною всі стосунки.

І ніхто з колишньої Адміністрації президента Порошенка до вас не звертався?

Ні. Вони себе поводять так, ніби мене не існує…

Новий президент зустрічався зі мною. Я його привітав. Він відповів на моє привітання – у нас з ним нормальні стосунки.

Яке враження склав на вас Володимир Зеленський?

Енергійний. І знає, що потрібно Україні. Я сподіваюся, що йому вдасться змінити країну на краще.

Тобто ви не вважаєте його обрання катастрофою для країни?

Не вважаю.

Чи просили ви його про якесь сприяння щодо комунікації з Епіфанієм?

Це питання не стояло.

А нова Адміністрація за ці кілька тижнів не цікавилася процесами в ПЦУ? Ніяк на них не намагалася вплинути?

Зараз їм не до цього. Зараз усі зайняті виборами до парламенту.

Ви були б не проти, якби нова Адміністрація сприяла вирішенню конфлікту в ПЦУ?

Моя позиція така: Церква повинна вирішувати свої питання сама. І вона повинна підтримувати Українську державу. Бо не буде держави – не буде незалежної церкви. Але церква зацікавлена, щоб держава в особі президента сприяла утвердженню незалежної церкви.

Ваша Святосте, зовсім недавно, у січні, держава гучно святкувала ваше 90-ліття. Ви отримали свідчення глибокої поваги до вас, без перебільшення ви вже мали статус національного героя… У той момент, з висоти літ, досвіду ви не думали про те, що, можливо, час віддати всі справи Епіфанію, а далі як Бог вправить – так і буде?

Ні, я на це не піду. Тому що я бачу, що Епіфаній не втримає церкву незалежною. Він, звісно, не буде підпорядковуватися Москві. Але буде підпорядковуватися Константинополю.

Чи може статися так, що за кілька років через внутрішні інтриги у ПЦУ митрополита Епіфанія усунуть з посади предстоятеля?

Це можливо. Якщо вони закінчать зі мною, після цього всі сили Москви будуть спрямовані на Епіфанія. А в нього забракне духу встояти. І вони знищать цю церкву, тому що будуть робити те саме, що зараз роблять проти мене. Знищать мене – далі буде знищення Епіфанія. Тому моє завдання, поки Бог дає мені життя, – зберегти в Україні незалежну церкву в статусі патріархату.

Ваша Святосте, з табору ваших опонентів лунають нарікання, що ви були авторитарним в управлінні і для контролю над єпископатом начебто навіть збирали на них компромат. У вас справді є «папочки» на архієреїв?

Я компроматами не займаюся. Я як патріарх несу відповідальність перед Богом за церкву і за єпископів. Якщо є гріхи у архієреїв і вони не стають публічними, я віддаю це на їхню відповідальність перед Богом. Але якщо їхні гріхи стають предметом обговорення в суспільстві та церкві, то це кидає пляму на церкву. От тоді я вже не маю права не реагувати. Бо якщо не реагуватиму, то стану співучасником їхніх гріхів.

Тобто жодних компрометуючих матеріалів на єпископів не маєте?

Я знаю про недоліки. Але оскільки вони не є публічними, то й не чіпаю нікого. І не чіпатиму, поки це не буде шкодити церкві.

Чи змінився ваш побут за ці останні півроку?

Нічого не змінилося. Я приймаю всіх, як ви бачите, і двері відриті для всіх. По-друге, постійно звершую богослужіння. По-третє, займаюся перекладами. І вже переклав разом із помічниками понад сто томів творінь святих отців церкви. І далі працюю у цьому ж напрямі.

У вас зараз є охорона?

Немає у мене ніякої охорони. Хоча мені охорону нав’язували.

Ви не боїтеся замаху не себе?

Я цього не боюся. Якщо Бог не допустить, то жодні ворожі сили нічого зі мною не зроблять. Я смерті не боюся.

А в митрополита Епіфанія, кажуть, є відомча охорона.

Там така охорона, що не дай Боже!..

Чого він може боятися? Навіщо йому охорона?

А для чого ставлять охорону? Не для того, щоб охороняти, а для того, щоб спостерігати за кожним кроком і за кожним словом. Тому й мені пропонували охорону, щоб знати, хто до мене приходить і хто про що говорить.

Чи впливає на митрополита Епіфанія бізнесмен Андрій Мацола, якого відкрито називають спонсором ПЦУ? Предстоятель залежить від нього фінансово?

Так, фінансово він залежить від нього. Мацола дає кошти і на утримання його канцелярії, і богословської академії. Але я думаю, не тільки він один дає гроші. Бо, наскільки мені відомо, сам Мацола всіх витрат потягнути не може.

Тобто митрополія ПЦУ не страждає від браку коштів?

Скрута може бути. Бо лише на одну академію щомісяця потрібно 1,2 млн грн. Це дуже велика сума.

Нещодавно виник конфлікт у київській парафії, де служить протоієрей Олександр Трофимлюк. Чому ви заборонили його у служінні?

Олександр Трофимлюк був проректором Богословської академії і водночас настоятелем церкви на Солом’янці, але це було тоді, коли Академія була у моєму підпорядкуванні. А коли на синоді його обрали ректором академії і він перейшов у підпорядкування до митрополита Епіфанія, то Трофимлюк виявився у подвійному підпорядкуванні. І тоді я йому сказав, щоб він вибирав. Але він захотів бути і ректором, і настоятелем. Тому я його зняв. Він не підкорився, й провів таємно збори парафії про перехід до митрополита Епіфанія без благословення правлячого архієрея. І за це я йому заборонив у священнослужінні. І тоді Епіфаній, в піку мені, незаконно і неканонічно прийняв цю парафію під свою опіку. А потім цю історію штучно роздули.

Ваша Святосте, чому зараз зупинився процес переходу парафій Московського патріархату до ПЦУ?

Спочатку процес пішов дуже швидко. Перейшли більше як 500 парафій. Але коли дізналися зміст Томосу – що ми підпорядковані як митрополія Константинополю, то, наприклад, Черкаський митрополит Софроній прямо заявив: ми, мовляв,  до греків не підемо. І це поширилося в середовищі Московського патріархату. І тоді священники і єпископи стали запитувати: який сенс переходити до греків, якщо нам Москва ближча?

Десь місяць тому ви приймали делегацію із Константинополя? Вас умовляли?

Умовляли, щоб я не проводив Собору. Вони казали, що оголосили недійсною анафему, тому маю бути їм вдячний. Я їм сказав, що дякую за це, але вона для мене і не існувала. Бо навіть патріарх Кирило після цієї анафеми висловився так: «Анафема не сработала». Що це означає? Те, що ніхто від мене не відвернувся. Навпаки, Київський патріархат стали більше цінувати, аніж до цього.

І я їм нагадав історію про Іоанна Златоустого, коли його позбавили сану на соборах, відправили у заслання, де він і помер. І коли його прихильники стали просити повернути йому єпископство, то патріарх Кирило Олександрійський сказав так: «Повернути його у єпископи, це все одно, що повернути Іуду у собор апостолів». А потім уві сні Кирило Олександрійський побачив Божу Матір в оточенні святих апостолів, а серед них і Іоанна Златоустого, і коли Кирило захотів поцілувати ноги Божій Матері, то Іоанн не дозволив йому цього зробити. І тоді Божа Матір звернулася до Іоанна і каже: «Дозволь йому поцілувати мої ноги, бо він на соборі багато захищав мене». І коли Кирило прокинувся, то вжахнувся. І після цього разом з єпископами відслужив молебень Іоанну Златоустому.

Тому я сказав їм, що всі ці анафеми для мене – ніщо. Я повинен іти і виконувати свої обов’язки, на які мене поставив Бог.

Ви відчуваєте на собі Божу руку?

Відчуваю. Мені 90 років, а працюю як 40-літній. Бог дає сили.

А Київський патріархат буде існувати як окрема структура чи як все таки як частина нинішньої ПЦУ?

Я хочу, щоб Київський патріархат і ПЦУ були єдині і не розділялися. І щоб всі внутрішні суперечки з часом подолати. Це як з Кримом і Донбасом: щоб не просто там був мир, а щоб був справедливий мир, щоб війська вийшли, а території повернули назад. Так і тут: примиритися на підставі незалежної Української православної церкви. Тільки на цій основі може бути порозуміння.

Як ви думаєте, можуть у ПЦУ проти вас застосувати церковні санкції?

Якщо і застосують, то буде точно так, як і з анафемою. Для мене це не буде мати жодного значення.

А якщо митрополія ПЦУ визнає ваші дії як розкол і почне через ухвали синоду чи Архієрейського собору забороняти діяльність Київського патріархату або навіть втрутиться Варфоломій, якими будуть ваші дії?

Справа у тому, що вони не будуть мати жодного стосунку до єпископату і парафій Київського патріархату. Тому що вони не підпорядковані їм.

Тобто грецька делегація таки вас не вмовила…

Ні. З цього шляху –  незалежній державі – незалежна Церква, я не зійду.

Ярослав Коцюба, Микола Підвезяний, Станіслав Груздєв 

Джерело Главком