Росія стягнула до кордонів України особливо небезпечні війська – заступник міністра Юрій Гримчак

20 березня 2019
Росія стягнула до кордонів України особливо небезпечні війська – заступник міністра Юрій Гримчак

Юрій Гримчак про Донбас і те, в якому випадку війська Путіна підуть у великий наступ

Про те, які зарплати отримують люди на окупованому Донбасі, у що граються ватажки так званих “ДНР-ЛНР” і в чому особливість військ, які Росія стягнула до кордонів України, розповів заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Юрій Гримчак.

– Центробанк РФ випустив в обіг пам’ятну монету до 5-ї річниці анексії Криму. Яка, на Вашу думку, мотивація росіян?

– В 2015 році вони випустили купюру з Севастополем. Це просто для внутрішнього вжитку, мовляв, ми вже ніколи нікому не віддамо Крим. Я вам скажу, що сьогодні кількість людей, які виїжджають із Криму до великої України, та й мають біометричні паспорти, набагато більша, ніж в минулому. Дехто починає відновлювати внутрішні українські паспорти. Так що мені здається, що випуск такої монети свідчить радше про невпевненість у своїх силах.

– Що відбувається зараз на Донбасі? Чим займається так звана “влада”?

– Гарне запитання. Ви ж розумієте, що ми читаємо різні документи, спілкуємося з людьми… Так от, я хотів би сказати, що інколи складається враження, наче вони граються в дорослих.

– Яким чином?

– Розумієте, маленькі діти, коли граються, сідають за стіл, щось насипають в тарілочки, беруть скляночки й навіть цокаються і кричать “ура”. Так от, коли спостерігаєш за діяльністю на тій території, то вся оця окупаційна адміністрація з усіх сил пнеться показати, що вони – влада й ухвалюють якісь рішення. Наприклад, у так званій “ДНР” прийняли “концепцію зовнішньої політики”, де ставлять перед собою завдання вступити в СНД і ООН.

А що стосується життя людей… Зараз зарплата шахтарів – на рівні 10 тисяч рублів (трохи більше 4 тис. грн) на місяць, середня заробітна плата – близько 5 тисяч рублів (приблизно 2 тис. грн), а допомога пенсіонерам – біля 3 тисяч (приблизно 1200 грн). З російськими цінами на продукти харчування – це нічого.

– Яка робота там може бути, якщо економічного життя як такого немає?

– Вони пробували налагодити щось подібне до економічного життя. Після блокади торгівлі з Донбасом там віджали багато власності в держави, олігархів і приватних власників загалом. Вони пробували налагодити все це, але воно в масі своїй не працює. Є такий Донецький металургійний завод, розташований майже в центрі. Вже кілька місяців він просто стоїть, і не схоже, щоб хтось збирався його запускати. Фактично, як такої роботи там немає, тому, за великим рахунком, і заробітна плата така – попит набагато менший, ніж пропозиція.

– А в плані забезпечення військових формувань?

– Їм там наче платять по 15 тисяч рублів (понад 6 тис. грн) на місяць, але питання в тому, що доволі часто не виплачуються ці кошти. І рівень забезпечення, скажімо, формою чи боєприпасами, падає все нижче й нижче. Багато людей просто йде, адже безкарно постріляти не дуже виходить. Загиблих навіть не завжди допомагають ховати, а поранених, інвалідів у кращому випадку полікують, а в гіршому – викинуть на вулицю: роби що хочеш, та й усе.

– У так званих “армійських корпусах” (“ДНР-ЛНР”) зараз служать місцеві чи вже росіяни?

– По-різному, керівний склад – це росіяни, а серед рядових, сержантів є і місцеві колаборанти, є “добровольці”, а є російські частини, які приїжджають на так звану ротацію. Тобто там такі реально гібридні війська.

– Вадим Черниш (міністр з питань тимчасово окупованих територій та ВПО,) говорив про те, що в самій Росії є проблеми із тими, хто повертається зі “служби” на Донбасі. В чому вони полягають і про які масштаби йдеться?

– По-перше, росіяни дуже приховують це. Якщо щось спливає, то вони самі дуже дивуються. Але це не поодинокі випадки. Треба розуміти: сама по собі війна ніколи не дає нічого гарного людині, особливо коли солдати не мають жодних обмежень у поведінці. Коли ти з автоматом – то цар, бог і головний його намісник на землі. Тобто вони (росіяни) їхали собі пограбувати, повернути кредит і багато чого іншого. Плюс абсолютно беззахисне населення теж грає свою роль. Можна вбивати, калічити, застосовувати тортури, безкарно ґвалтувати жінок і так далі. Тобто повна відсутність закону як такого.

Сьогодні фактично відбувається наступне. У зв’язку з тим, що і грошей вже нема, вони повертаються назад. У свої, перепрошую, не буду матюкатися, населені пункти. Але невлаштованість нікуди не поділася! Якщо хтось думає, що в Російській Федерації якесь царство небесне, то це далеко не так, особливо якщо йдеться не про Москву чи Петербург.

Заробітна плата, особливо там, де немає нафти, досить низька, тож люди зриваються на поведінку, яка тривалий час для них була звичною, тобто вбивати, грабувати, ґвалтувати. І це серйозно напружує обстановку, не знаю, як у всій Росії, але, наприклад, у Ростовській області досить серйозно.

– Ми з Вами якось говорили про те, що до кінця 2018 року Росія може вивести війська з Донбасу. На Вашу думку, чому так не сталося?

– Були об’єктивні ознаки того, що це може відбутися. Наприклад, була інформація про те, що почали виводити особливо цінне обладнання, якого в Росії випускають не так багато. Або про те, що на вересень минулого року фінансування ОРДЛО повинне було повністю зупинитися. Чому цього не сталося? Достатньо увімкнути телевізор, щоб почути, скільки людей в нас за мир будь-якою ціною. З того, що можна сказати: умовно кажучи, побігли перемовники від наших кандидатів з криками про те, що ми прийдемо до влади і все вирішимо. І тому все це зупинилося, на жаль.

– Тобто це через внутрішніх гравців?

– Ну, дивіться, була комісія “Волкер-Сурков”. Вона досить активно почала розробляти план введення миротворців на Донбас. Обмінювалися баченнями, якісь пункти можна було погодити, але раптом у певний момент восени минулого року все припинилося.

– Навіщо, по-Вашому, Росія стягнула війська до кордону з Україною?

– В принципі, ці війська (понад 80 тисяч військовослужбовців, майже тисяча танків, півтисячі літаків і 300 бойових вертольотів) функціонально відрізняються від тих, які були там у 2014-му. Тоді там стояло приблизно стільки ж, але то було просто армійське угруповання, яке залишилося після навчань. Сьогодні дивізії, які стоять на кордоні, мають по два танкових полки замість одного. Це фактично характеризує ці частини як ударні. Але треба розуміти, що і Україна зовсім інша, не 2014-го року. Наші військові ефективно використовують протитанкові ракетні комплекси, і, скажу вам, командир може навіть отримати покарання, якщо не забезпечить своєчасну відповідь на обстріли своїх підлеглих. Хоча, з точки зору росіян, вони можуть спробувати наступати в разі якихось внутрішніх неприємностей (України). Гадаю, в наших умовах такий варіант не можна виключати.

– Окуповані території – це важіль впливу на Україну. Чи можливо, що його застосують у виборчому процесі?

– Не думаю. Частина людей, яка проживає на непідконтрольній території, може взяти участь у виборах, але на сьогодні лише 3-4% людей змінили місце для голосування. Це не ті цифри, які можуть серйозно вплинути на результат.

– Як гадаєте, чи є шанси у цьому році розглянути резолюцію щодо миротворців на Донбасі в Радбезі ООН?

– Скоріше, після парламентських виборів (осені 2019 року). Якщо наш курс не зміниться, то такий варіант я вважаю надзвичайно важливим. І все, що для цього треба, фактично вже виконано. Потрібна лише згода Російської Федерації, для якої сьогодні найголовніша ставка – це зміна влади в Україні.

Минулого року вже фактично вийшли на цей план. В роботі над ним брали участь колишній генсек НАТО, США, Велика Британія. Дуже активною була наша дипломатична позиція, ми заручилися підтримкою великої кількості країн, у нас була попередня згода на фінансування, бо такі місії – це досить дороге задоволення. В нас вже відбувалися перемовини про те, військові частини яких держав будуть брати в ній участь. Так що ми були фактично за півкроку до рішення.

– То процес зупинився восени?

– Взагалі стало зрозуміло трохи раніше, вже влітку. А восени вже було оформлено остаточно. Тепер потрібно чекати на завершення всіх виборчих кампаній. Якщо зовнішньополітичний і зовнішньоекономічний курс збережуться, миротворці знову стануть на порядок денний.

Марина Євтушок