Вирок Марківу: упередженість суду, провина бійця чи проблеми України?

16 липня 2019
Вирок Марківу: упередженість суду, провина бійця чи проблеми України?

“Не всі цінності - європейські, не все європейське - цінність”. Перефразовуємо вислів через “24 роки італійської тюрми” для українського солдата

Після підкреслено жорстокого вироку, винесеного судом італійської Павії колишньому українському нацгвардійцю Віталію Марківу (без жодних прямих доказів вини - лише за участь у захисті Батьківщини), багато “євроідеалістів”, може, нарешті зрозуміють: навіть у країнах “зі сталою демократією” усі принципи й цивілізаційні цінності забуваються, коли з’являється власний інтерес - політичний, економічний, іміджевий...

Прибічники “братання з Путіним” вдаються до різних методів — хтось правдами і неправдами “протискає” вигідний сотням європейських компаній-підрядників проект будівництва газогону “Північний потік-2”, хтось повертає делегацію країни-агресора до роботи в ПАРЄ, яка просто таки “помре” без російських внесків”, а подекуди інструментом в руках кремлівських симпатиків стають суди.

Свідомо чи несвідомо, за гроші чи “за ідею”, - сказати важко. Тому прямі звинувачення у можливій продажності правосуддя з італійського містечка Павія на офіційному рівні на разі не лунають (про це дискутують лише в соцмережах). Водночас упередженість і невігластво судді та присяжних помітні, як-то кажуть, неозброєним оком. Що чи хто за цим стоїть - “питання”... Втім, ситуація викликає й чимало інших запитань - не стільки до італійців, як до нас самих.

Чи адекватно діяла Україна, захищаючи свого бійця, чи всі можливості використала? Чи не занадто поспішали “умити руки” наші дипломати і правозахисники? Чи не замало уваги суспільство та ЗМІ приділяли цьому судовому процесу? І головне: чи не свідчить таке ставлення до українського воїна про вкрай низький авторитет нашої держави у світі і, зокрема, в країні, на чию економіку працюють сотні тисяч наших співвітчизників?

“Своя сорочка” і кремлівські гроші проти справедливості. Що ближче італійській Феміді?

У випадку із засудженням Віталія Марківа - нібито за причетність до загибелі у 2014 році на Донбасі італійського фотографа Андреа Роккеллі - в упередженості павійських служителів Феміди можна й не сумніватися. Адже навіть прокурор у справі українського нацгвардійця Андреа Дзанончеллі запевнив, що здивований таким суворим вироком. Бо він просив засудити звинувачуваного “лише” до 17 років. Натомість — “усі” 24... При цьому сторона звинувачення не надала жодних прямих доказів провини Марківа. А суд не врахував навіть офіційного підтвердження українським військовим командуванням, що частина, в якій служив нацгвардієць, не мала на озброєнні мінометів (фотограф загинув саме унаслідок мінометного обстрілу, за даними вітчизняної військової прокуратури — унаслідок неприцільного перехресного вогню).

Також італійські слідчі полінувалися (чи побоялися?) провести слідчий експеримент. А йдеться ж про ази розшукової справи! Натомість побудували звинувачення на непідтверджених даних про те, що Марків нібито поінформував командування про координати місця, де перебували італієць та інші журналісти. З якою метою — невідомо...

Раффаелле Делла Валле, адвокат Марківа
Раффаелле Делла Валле, адвокат Марківа

“Вердикт суду присяжних у Павії є політичним і викликає зневіру в італійському правосудді. Без надії, я продовжую йти далі. Готуємо апеляцію на несправедливе рішення суду”, – сказав Раффаелле Делла Валле, адвокат Марківа. Юрист, навіть, повідомив, що цей судовий вердикт може підштовхнути його до еміграції до країни. Можливо, й занадто емоційна заява. Може, за нею стоїть певна “гра на публіку”... Але рішення павійської Феміди справді приголомшило досвідченого італійського правника, який, певно, був свідком та учасником десятків усіляких процесів.

А якими ж могли бути мотиви судді, котрий робив усе, щоб “підігнати” висунуті на адресу Марківа звинувачення під найтяжчу статтю, та присяжних, які заплющили очі на відсутність доказів? При цьому оглядачі не відкидають і ймовірності “матеріального заохочення” кимось - судді. Хоча - знову ж таки, - це не доведено. Зате, щоб назвати головних вигодоотримувачів унаслідок цієї “історії”, нікому й нічого доводити не треба. Це й так зрозуміло.

Можна лише уявити, скільки “поживи” дав “павійський вирок” російському ТБ телеканалам: “украінсково каратєля справєдліво наказалі в Італіі… У той же час росіян, чеченців, бурятів та інших громадян РФ, які убили тисячі українців та сотні іноземців - зокрема і європейців, - ніхто у Європі не судить. А найманці-європейці, які за гроші захищали “русскій мір” на Донбасі, за участь у бандофрмуваннях і вбивства українців отримують щонайбільше 5-7 років. Та й то випадки їх реального покарання можна перелічити на пальцях. А це уже свідчення подвійних стандартів і підходів, ознака того, що із європейською судовою демократією також не все гаразд. І тут варто знову процитувати захисника Марківа Раффаелле Делла Валле: “Якби на місці Віталія був американський чи російський солдат, його б виправдали. Це вперше в Італії, коли засудили іноземного солдата, який воював за кордоном”.

Юрист має рацію. Згадаймо, приміром, ситуацію зі збиттям російським “Буком” пасажирського літака рейсу MH17. Шанси на те, що винні у цьому злочині постануть перед реальним судом, мізерні. Ітися може хіба що про процедуру заочного засудження.... Більше того, дехто, як приміром малазійський прем’єр Махатхір Мохамад чи численні симпатики Путіна з-поміж ліво- і праворадикальних європейських політиків, - навіть, сумнівається у причетності росіян до злочину, не погоджуючись із висновками нідерландських слідчих... І від таких заяв явно “пахне” заграванням із Путіним, або ж його бояться, або розраховують на якусь вигоду від своєї до нього лояльності.

А Україну не бояться. І, як не прикро, - вочевидь, не поважають. Адже країна, на жаль, не належить до авторитетних світових гравців. Економічно ми слабкі, коштів на законне лобіювання своїх інтересів у нас немає, діяти тишком-нишком, як росіяни, не вміємо, на дипломатичному фронті перемагаємо далеко не завжди. І це, за висновками експертів, - одна із ключових причин винесення такого вироку людині, яка виконувала свій обов’язок перед Батьківщиною.

Найближчим часом Україна має пройти іще один “іспит” на “рівень міжнародного авторитету”: після того, “як ударив грім”, наші дипломати і юристи активізують зусилля із захисту колишнього нацгвардійця. Зокрема, президент Володимир Зеленський доручив МЗС і Генпрокуратурі терміново зайнятися питанням повернення Віталія Марківа на Батьківщину.

Ситий голодному не товариш: чи зрозумієш жертву агресії, живучи в мирі

Заради справедливості нагадаємо: в новітній історії були намагання покарати за захист рідної землі і громадян “більш авторитетних” й наближених до глобального лідера — США — держав. Скажімо, публіцист Віталій Портников на своїй сторінці в мережі Фейсбук проводить паралелі між “павійським процесом” і десятками судових проваджень у європейських державах, фігурантами яких були політичні та військові діячі Ізраїлю.

Віталій Портников
Віталій Портников

Портников, зокрема, нагадує про справу, яку у 2001 році бельгійське правосуддя порушило проти тодішнього ізраїльського прем’єра Аріеля Шарона. Його звинуватили у воєнних злочинах під час ліванської війни, що відбулася за два десятиліття до відкриття провадження. Щоправда, до вироку (навіть заочного) не дійшло.

А ще за кілька років у тій же Бельгії вдалися до судового переслідування глави ізраїльського МЗС Ципі Лівні. “Естафету звинувачень” у бельгійців перейняли британці: у 2009 році лондонський суд видав ордер на арешт Лівні. Хоча йшлося не про її особисті накази, а про колективні рішення, ухвалені ізраїльським урядом у рамках антитерористичної операції в секторі Газа... І тоді обійшлося без вироку.

Безперечно, свою роль у цьому зіграли і “авторитет” Ізраїлю, і заступництво США. Але не лише це... На важливому “нюансі” наголошують користувачі соцмереж, які прокоментували вже згаданий пост Віталія Портникова: “Ми з Ізраїлем опинились у подібних ситуаціях. Але, на відміну від ізраїльтян, українці не єдині у прагненні створити справді незалежну Україну. А шкода. Історія нас так нічому і не навчила”. Погодьтеся, йдеться про висновки, що, як-то кажуть, “лежать на поверхні”. І щоб зробити їх, не потрібні ні вища освіта, ні високий ступінь зацікавленості політикою, ні рівень публічності та суспільної активності.

Проблема в іншому: розуміючи відповідні ризики, ми — або керуючись власними політичними цілями й переконаннями, або через байдужість та обмеженість інтересів пошуками “наповнення для шлунка”, - не поспішаємо втілювати відповідні висновки у життя, продовжуючи “наступати на старі граблі”. А вже давно час їх переступити і йти далі...

Ще дещо про причини та можливі наслідки “павійського вердикту”

Є іще деякі ймовірні причини виникнення ситуації, в якій опинилася Україна після такого вироку, винесеного в Італії колишньому українському нацгвардійцю.

1. Відсутність уваги й належного розголосу. Італія — не Росія?..

“Марків став жертвою судилища. Жодних доказів. Лише політика. Весь «судовий процес» можна назвати одним словом - упередженість і фантазії. Італія співчуває Росії. Це не лише трагедія для Віталія і його родини. Це італійський подарунок російській пропаганді. Віталій стає італійським Сенцовим”, - наголошує політолог Михайло Басараб.

Михайло Басараб
Михайло Басараб

І з цим, мабуть, можна погодитися. Прикро лише, що “стає Сенцовим” тільки після винесення вироку. Бо до нього українські ЗМІ й політики приділяли цьому процесові дуже мало уваги. Її аж ніяк не порівняєш із “громадським супроводом” судилищ над Сенцовим та іншими українцями-політв’язнями Кремля, над тією ж Надією Савченко яку намагалися судити в Росії за подібними «звинуваченнями». Зрозуміло, що на їхні долі це суттєво не вплинуло (така вже специфіка РФ і тамтешнього «правосуддя»).

Тему путінських в’язнів західні лідери порушують під час кожних перемовин із московським режимом, маємо сотні або й тисячі заяв із цього приводу від провідних політиків і громадських діячів світу, офіційних і міжнародних неурядових організацій... За наслідками суду в Італії — фактично жодних подібних заяв. Зрозуміло, що довіра до італійського правосуддя у світі вища, аніж до російського. Та й ми також до останнього вірили у справедливість Феміди з Апеннін.

Адже йдеться про державу - члена Європейського союзу, одного зі стратегічних партнерів України. Здавалося б, це частина європейського правосуддя, досягнути стандартів якого ми так прагнемо у процесі нескінченної нашої судової реформи... Водночас, приклади із судовим переслідуванням ізраїльських громадян свідчать: “розчісувати” усіх європейських служителів Феміди “одним гребінцем” не варто.

Загалом же у випадку з Марківим, Україну, ймовірно, могла підвести така собі теорія “пасивного спротиву” — мовляв, чим менше інтересу до чогось виявляти, чим менше уваги концентрувати на тому чи іншому питанні, тим більша ймовірність того, що це питання саме собою вирішиться, “розсмокчеться”. Можливо, на побутовому рівні ця формула іноді спрацьовує, а ось у політиці та юриспруденції — особливо, коли вони поєднуються, — такий підхід взагалі ніколи себе не виправдовує.

Тим паче в Італії, яка “довго мала репутацію країни з високим рівнем корупції, де мафія легко скуповує суддів і прокурорів. Кільком урядам із 1980-их знадобилося близько 30 років та безліч зусиль, щоб ліквідувати два слова в неофіційному бренді "Італія - ​це корупція, мафія і піца". Тепер суд з Павії злив все це в унітаз і повернув Італії її старий бренд, в якому місце слова "піца" займуть слова "Кремль, Москва, Росія", - пише у своєму блозі історик Сергій Климовський.

“Натомість, на відміну від нас, росіяни активно “підігрівали” в Італії ажіотаж довкола цього процесу. Для Москви було дуже важливим засудження першого українського добровольця в ЄС”, - наголошує Михайло Басараб.

2. Подвійне громадянство: палиця “на два кінці”

Окрема тема — заборонене українською Конституцією подвійне громадянство. Адже саме через це (подвійне громадянство України й Італії) Марківа судили в Павії. Інакше Україна мала б право вимагати екстрадиції звинуваченого у військових злочинах співвітчизника і проводити судовий процес на своїй території та відповідно до власного законодавства. Водночас, на думку Сергія Климовського, окрім “ведмежої послуги”, яка обмежила можливості Києва в захисті Марківа, подвійне громадянство може принести засудженому воїнові і певну вигоду. Марківу - як громадянину Італії - буде зручніше і легше апелювати до судових інстанцій ЄС, в тому числі до Європейського Суду з прав людини, ніж як громадянинові України...

Утім, поки що подібні оптимістичні прогнози навряд чи можна оцінювати як реальні. Головне - врятувати Віталія Марківа від величезного судового терміну. А ось інше “вангування” Климовського — щодо ймовірного впливу “павійського прецеденту” на політичні процеси в Італії, - цілком реалістичні. Йдеться, зокрема, про те, що у випадку, коли ця справа набуде належного розголосу, вона може вплинути на долю уряду в Римі. Адже цілком доповнює іншу “історію” - скандал із ймовірним отриманням грошей від Кремля міністром внутрішніх справ Італії паном Сальвіні, одним із лідерів право-популістської сепаратистської націоналістично-консервативної партії “Ліга Півночі”, яка входить до правлячої коаліції. Тож стежитимемо за розвитком подій.

Владислав Обух

Джерело Укринформ
Почему Варфоломей и Зеленский не подписали заявление: названа причина
Читайте також Відео 09 серпня 2019

Почему Варфоломей и Зеленский не подписали заявление: названа причина

Во время первого официального визита в Турцию президент Украины Владимир Зеленский встретился со Вселенским патриархом Варфоломеем