Дмитро Кулеба :Не буде такого моменту в історії, коли нам буде «не до Криму»

16 вересня 2022
 Дмитро Кулеба :Не буде такого моменту в історії, коли нам буде «не до Криму»

Глава української дипломатії Дмитро Кулеба вважає втому від затяжної війни неуникною, але переконаний, що і українці, і наші партнери здатні її подолати

Очільник МЗС розповів про те, чому Україна досі не розірвала відносин із білоруссю, чи існує «фактор Спартц» в українсько-американських відносинах, які перешкоди доведеться подолати задля створення Спецтрибуналу для керівництва росії, чи є Угорщина «п’ятою колоною» кремля і чи вірні чутки про те, що Ірина Венедиктова може стати послом України у Швейцарії.

- Пане міністр, давайте почнемо із жахливої страти росією українських військовополонених в Оленівці. Ви закликали ООН відвідати колонію для встановлення всіх фактів цього злочину, а Міжнародний комітет Червоного Хреста – перевірити всіх українських військовополонених. Ми знаємо, що сказали ООН і Червоний Хрест. Що далі? Чи усвідомлюють ці міжнародні організації, які були гарантами збереження життя військовополонених, свою непряму відповідальність за їхню смерть і безпеку решти більш як 2 тисяч захисників Маріуполя, які перебувають у полоні?

- Навіть якщо у них дещо притупилося відчуття відповідальності за цих наших громадян, то якраз події в Оленівці дуже сильно його загострили. Ми максимально допомогли це зробити.

Усі ті заяви, які прозвучали з боку України у цей трагічний день, не були емоційними – це був заклик до міжнародних партнерів виконувати їхній базовий функціонал. Ми вимагаємо незалежного розслідування варварської страти наших військовополонених, і ми покараємо кожного негідника, який вчинив цей підлий злочин.

Усі мають працювати і робити те, що від них залежить. За моєю інформацією, обидві інституції «прокинулися» і почали вживати заходів. Але правда полягає і в тому, що без допуску російської федерації виконати свій мандат їм буде надзвичайно складно – вони не можуть з’явитися на місце Оленівської страти силоміць.

Тому зараз стежимо за розвитком подій і активно продовжуємо підштовхувати ситуацію в правильному напрямі.

- У серпні наші західні партнери ідуть на традиційні літні канікули. Але у нас війна триває. Чи має Україна певний дипломатичний і військовий «заділ» на цей період? Можливо, ви дали дипломатам якесь «завдання на літо»?

- Українські дипломати, де б вони не працювали, не йдуть на серпневі канікули. Завдання перед послами та іншими дипломатичними працівниками стоїть дуже чітке – навіть, умовно кажучи, на пляжі європейські дипломати і посадовці, включно з чиновниками Єврокомісії, повинні займатися протидією російській агресії в Європі. Адже це війна не лише проти нас, це також війна проти Європи, просто в Україні путін воює ракетами, а в Європі цінами на газ, інфляцією і пропагандою.

Тому всі посли мають знати, де хто відпочиває, і в разі потреби додзвонитися чи достукатися до партнерів навіть якщо телефон буде вимкнений.

- На початок осені росія запланувала «референдуми» на тимчасово окупованих територіях. США заявили, що разом із партнерами готують «швидку та жорстку» відповідь у разі їх анексії. Якою вам хотілося б бачити цю відповідь?

- Восени минулого року, коли вперше почали говорити про можливість нової хвилі російської агресії, наші партнери – не лише США, а й європейці – теж зайняли позицію, що «ви, росіяни, тільки спробуйте це зробити, і на вас чекатимуть важкі непоправні наслідки». Ця логіка, в принципі, призвела до того, що росія вирішила, що всі ці попередження можна не сприймати серйозно. Це був не єдиний, але один із факторів, через який росія наважилася на агресію проти України.

Тому зараз ми теж комунікуємо нашим партнерам, що не треба готуватися до того, що росія щось зробить, а ми відповімо. Потрібно щодня працювати над тим, щоб не дозволити росії зробити будь що – провести референдум, наступ, не має значення. Треба змінити логіку.

Ми вдячні, що Сполучені Штати першими після України почали дуже гучно говорити у світі про проблему цих «референдумів» та їхню підготовку. Але треба змінити оптику – не погрожувати наслідками, а зосередитися на запобіганні.

Якраз перед інтерв’ю (записувалося 1 серпня. – авт.) у нас була тривала телефонна розмова у форматі: Андрій Єрмак, я і Валерій Залужний з боку України і Джейк Салліван, Ентоні Блінкен і генерал Міллі з боку США. І ми в тому числі говорили про наміри росії де-факто анексувати нові окуповані території У країни і як нам запобігти цьому сценарію.

- Після останнього ракетного обстрілу України з території білорусі у День української державності у суспільстві знову виникло питання, чи не час розірвати дипломатичні відносини з цією країною. Яка позиція МЗС із цього приводу після подібних демонстративних дій?

- Я прекрасно пам’ятаю, як у ніч проти 24 лютого з території білорусі розпочалося вторгнення в Україну. До цього білоруси присягалися, що білорусь для нас не становить жодної загрози.

У нас немає ілюзій щодо білорусі, а є тверезий аналіз того, що відбувається, і яким чином не давати додаткових приводів лукашенку ухвалювати ті чи інші рішення.

Я вже казав публічно, і моя позиція не змінилася: якщо білоруські збройні сили зайдуть на територію України, я негайно відправлю пропозицію розірвати з ними дипломатичні відносини.

А стосовно того, що з території білорусі відбуваються обстріли, мені здається, немає сенсу прив’язувати це до святкових дат. Те, що у повітряному просторі білорусі літають російські бомбардувальники, – іноді просто тренуються, іноді стріляють, – це наша щоденна реальність.

Ще раз хочу наголосити – білорусь є співучасником злочину агресії проти України, це не підлягає жодним сумнівам. Тому жодних виправдань їм немає і не буде.

- Конгресвумен Вікторія Спартц продовжує писати листи президенту США Джо Байдену щодо України, нещодавно вона звернулася до ООН щодо призупинення «зернової угоди». На вашу думку, чи можуть ці звернення похитнути двопартійну підтримку Конгресом США нашої країни? Чи варто МЗС якось діяти, аби запобігти цьому?

- Акції і кроки пані Спартц викликають в Україні непорівнянно більший резонанс, ніж у Сполучених Штатах. Власне, саме тому вона постійно створює нові медіаприводи, намагаючись розкрутити цей маховик.

Ми відреагували на її перший публічний крок у цій сфері, бо її звинувачення категорично не відповідали дійсності. Сьогоднішня розмова з американськими партнерами, про яку я згадував, на мою думку, є найкращою відповіддю на закиди пані Спартц про відсутність довіри. Всі з усіма спілкуються, всі всім довіряють. Рівень довіри між президентом Зеленським та його командою і адміністрацією Байдена є надзвичайно високим. Ми обговорюємо настільки «інтимні» у професійному плані речі, що це вже схоже на спілкування між родичами, а не партнерами.

Я вдячний Сполученим Штатам за тверду двопартійну підтримку України, і переконаний, що нічого не здатне її порушити. Ми стаємо справді близькими, особливими союзниками, і цей процес – вже на десятиріччя.

Пані Спартц політикиня, яка робить собі кар’єру. Якщо вона виступатиме з чимось геть кричущим, що категорично суперечить істині й шкодить нашим інтересам, ми будемо відповідати. Наприклад, вона висловилася про зернову угоду – ми відповіли. А на якісь чергові прохідні заяви ми не будемо реагувати. Хоча, я думаю, вони періодично з’являтимуться на ту чи іншу тему, де, з погляду її радників, є хайп.

Тож ще раз: пані Спартц як політикиня має на це право, але ми так само маємо право на свою позицію і пояснення, чому її слова не відповідають дійсності. Ми ні в чому її не звинувачуємо, але будемо чітко показувати, де вона викривлює реальність.

- Можливо, слід було б спробувати порозумітися з пані Спартц, аби запобігти потенційній шкоді для України?

- Коли людина хоче порозумітися, вона не пише відкриті листи з такими обвинуваченнями. Ми з нею не сварилися. Ми з вами уже хвилин п’ять про неї говоримо, але, повірте, реально «фактор Спартц» в українсько-американських відносинах не вартий навіть запитання, а не те що обговорення.

- Кілька місяців тому ви закликали Захід сприйняти ідею, що результатом війни має бути перемога України. Чи помічаєте ви якусь еволюцію у цьому питанні? Чому, на вашу думку, Заходу складно уявити нашу перемогу?

- Так, я бачу еволюцію в правильному напрямі. А еволюціонувати їм важко з двох причин: по-перше, тому, що вся європейська політична філософія побудована на ідеї win-win, коли обидві сторони мають щось здобути. Тоді домовленість, заснована на цих обопільних здобутках, стає більш стабільною і довгостроковою.

По-друге, навіть тим, хто добре ставиться до України, думка про поразку росії просто не влазила в голову: вона така велика, така потужна, постійний член Ради Безпеки ООН, з ядерною кнопкою, Достоєвським, балетом – як це може статися?

Уявіть собі, що ви виросли на одній політичній школі й все життя будуєте політику на win-win, у вас склався якийсь образ росії, і ви прожили з ним життя і зробили на цьому кар’єру. А тут до вас приходить Україна і каже: «Ніякого win-win, буде win-lose – це по-перше. А, по-друге, оці всі письменники і балет тут ні до чого, бо ми маємо справу з абсолютно варварською державою на кордоні Європи, яка всіх нас намагається знищити».

Правда ж, на місці більшості європейських політиків ви з першого разу мені не повірили б, а почали б рефлексувати? А в комунікаціях найважче завдання – змінювати глибинні переконання.

Тому Заходу на еволюцію в поглядах потрібен певний час. На жаль, найбільш стрімка еволюція у них відбувається після розкриття чергових злочинів росії на території України.

- Які переваги перемоги України і програшу росії ми можемо назвати у комунікації із Заходом?

- Якщо ми говоримо про Європу, рівень симпатії до України там дуже високий. Водночас і у тих, хто до нас добре ставиться, в голові склалася картинка, що росія напала виключно на Україну. Ми намагаємося їм і всім іншим пояснити, що росія напала на Європу, причому задовго до того, як 24 лютого її збройні сили перетнули кордон України по всій лінії фронту.

Газова криза в Європі розпочалася наприкінці минулого року. Ціни на газ полізли вгору задовго до того, як перші російські ракети впали на Київ. У чому причина зараз енергетичної кризи, інфляції в Європі? У діях російської федерації.

Тому це комплексна атака, і вони мають зрозуміти, що допомагати Україні – це не благодійність, а інвестиція у власне майбутнє і власну безпеку. А європейці до 24 лютого намагалися вирішити цю проблему, постійно заграючи з путіним, – оці всі безкінечні розмови: «А давайте отак чи так». Він усім їм набрехав і плюнув в обличчя. 24 лютого це стало очевидним, і це було прозріння. Але тепер наступна фаза: прийняття того факту, що єдиний спосіб захистити свою безпеку і процвітання – це зробити росію іншою. І шлях до цієї іншої росії лежить виключно через її поразку на полі бою в Україні.

Тому перевага для всіх дуже проста – ми переможемо і відновимо свою територіальну цілісність, а Європа позбудеться джерела кошмару на континенті.

- Чи реально з нинішніми настроями наших партнерів у Європі реалізувати ідею Спецтрибуналу для керівницва росії за воєнні злочини в Україні?

- Тема Трибуналу – це оголений нерв. Будь-яку позицію, в принципі, можна якось закамуфлювати чи розмити. Але незалежно від того, підтримуєш ти Трибунал чи не підтримуєш, ти розумієш, що йдеться про юридичне рішення, де буде зафіксовано, що володимир путін є злочинцем і несе відповідальність за накази, в результаті яких загинули десятки тисяч людей.

Не буду приховувати, тут їм страшнувато з різних причин. І з політичних, тому що з 1945 року було лише два таких випадки – Нюрнберг і спроба суду над Мілошевичем, коли європейського лідера судили за злочини під час війни. А практика судити лідера іншої держави, скажімо так, дуже хитка.

По-друге, є клуб фанатів Міжнародного кримінального суду (до якого ми теж належимо). В його статуті написано, що одним із злочинів, за які він може судити, є агресія. Але на практиці, суто з юридичних причин, він не може застосувати цю статтю конкретно до випадку України і росії.

Наші партнери кажуть: «Не треба створювати Трибунал, тому що у нас є МКС, не можна створювати йому альтернативу». А ми кажемо: «Чекайте, що важливіше – інтереси МКС, який не хоче ніяких тимчасових альтернатив собі, чи справедливість, заради якої МКС існує?». Тут у них виникає ступор, тому що вони і за справедливість, і за МКС.

Коротше кажучи, є проблема інституційного егоїзму і в питанні Міжнародного кримінального суду, і в питанні створення Спецтрибуналу. Але ми цю роботу ведемо і, я думаю, що результат буде. Ми закликаємо всі держави та організації підтримати створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. Цей злочин відбувся, а значить за нього має бути покарання.

- Яким має бути наступний крок у цьому напрямі?

- Щоб його зробити, треба подолати перешкоди, які я озвучив. Наразі обидві перешкоди залишаються актуальними.

- Поговоримо про Угорщину, наші відносини і раніше були непростими. А якими вони будуть після останніх заяв прем’єр-міністра Віктора Орбана щодо війни росії проти України? Чи можна тепер вважати Угорщину «п’ятою колоною» кремля в ЄС і НАТО?

- Я думаю, що Угорщина є «п’ятою колоною» самої себе. Це їхня внутрішня політика, і угорському народу треба буде розбиратися, наскільки вона відповідає його інтересам.

Я завжди дуже чітко кажу, що заяви, хоча вони бувають неприємними, емоційними, – це одне, а рішення – це інше. Угорщина приєднується до санкцій – ми бачимо, що в рамках дискусії всередині ЄС Угорщина «збиває» деякі потенційні нові санкції, але це поки що не досягло критичного рівня, щоб ми могли сказати, що якийсь суттєвий крок не відбувся через Угорщину. Вона також підтримала надання Україні статусу кандидата у члени ЄС.

Тобто поки заяви Угорщини не будуть збігатися з її рішеннями щодо України, можна жити і працювати. Якщо те, що вони говорять, почне збігатися з тим, що вони роблять, – тоді буде проблема.

- Ще один наш неоднозначний партнер – Туреччина. Президент Ердоган останнім часом активізував контакти з російським президентом путіним – вони зустрічалися в Тегерані 19 липня, а на 5 серпня заплановані двосторонні переговори в Сочі, де, за даними російської сторони, обговорюватиметься військово-технічна співпраця. Чи можемо ми на цьому тлі покладатися на Туреччину як на надійного партнера і неупередженого посередника в питаннях і миру, і експорту зерна?

- Якщо йдеться конкретно про «Байрактари», з низки причин мені складно уявити, що Туреччина постачатиме ці системи російській федерації.

Щодо загальної посередницької ролі, то по зерну посередництво Туреччини і ООН спрацювало попри певні труднощі. Будемо сподіватися, що й надалі працюватиме.

Стосовно більш обнадійливих сигналів, які зараз надсилає Туреччина, що домовленість по зерну – це передумова для більш широкої домовленості між Україною і росією, то ми не поділяємо цього оптимізму.

- А на дотриманння зернової угоди ви дивитеся більш оптимістично?

-Тепер, коли домовленість уже є, росії буде дуже важко якось непомітно стрельнути, бо буде очевидно, що повна відповідальність лежить на ній. росія за останні місяці дуже багато інвестувала в міф про те, що це вона рятує світ від продовольчої кризи, щоб зараз просто взяти і розбомбити його власними ракетами.

Але, чесно кажучи, у них у голові такі таргани, що я не беруся підписатися на сто відсотків, що в цьому питанні вони мислять виключно раціонально.

Український продовольчий експорт рятує світ від голоду та зростання цін. Україна завжди була надійним партнером, і ми докладаємо максимум зусиль, щоб зберегти цей статус попри російську війну та блокаду. Перший корабель з українським продовольчим експортом – це сигнал усім нашим друзям на Близькому Сході, в Африці та Азії: ми не кинемо вас напризволяще, ми захистимо ваші сім’ї від голоду, який намагається спровокувати росія.

- Путін днями затвердив нову Морську доктрину, де, зокрема, назвав акваторію Чорного моря "зоною національних інтересів" росії, а також оприлюднив плани всебічно зміцнити там геополітичні позиції рф. Це гучна риторика чи загроза не лише для України, а й для інших країн Чорноморського регіону?

- Якщо я не помиляюсь, раніше вони казали, що їхні національні інтереси скрізь, де лунає російська мова. Очевидно, в їхній картині світу риби в Чорному морі теж розмовляють російською, тому їх треба захищати (посміхається).

Це російська гра вербальними м’язами. Зрозуміло, що це зона їхніх національних інтересів. Ми в цій зоні потопили їхній крейсер, і нам ані відсутність, ані наявність цієї доктрини не завадила це зробити.

- Чи буде ситуація в Чорному морі однією з тем Другого саміту Кримської платформи?

- На саміті Кримської платформи, який 23 серпня з об’єктивних причин збереться онлайн, буде обговорюватися все, що сприяє деокупації півострова в частині дипломатичних зусиль. Ми запрошуємо всіх учасників Кримської платформи, які взяли участь в установчому саміті минулоріч, а також нових партнерів, приєднатися онлайн 23 серпня. Це питання порятунку міжнародного права та підтримання глобального миру і безпеки.

Важливо не переривати динаміку розвитку Кримської платформи і провести саміт з двох причин.

Здавалося б, іде війна, і його можна було б відкласти? Але ми хочемо послати дуже чіткий сигнал: навіть якщо теоретично – цього не буде, але якщо теоретично – ворог знову стоятиме під Києвом, ми все одно будемо планувати деокупацію Криму.

Дуже важливо зрозуміти: що б не було і як би не було складно, ми завжди повинні думати стратегічно – прийде момент, коли ми деокупуємо свої території. І саміт Кримської платформи – це сигнал якраз про це. Не буде такого моменту в історії, коли нам буде «не до Криму», «не до Лисичанська» чи якогось іншого міста, яке наразі тимчасово окуповане. Так, йдеться про дипломатію, але ми про це говоримо.

І друга причина, чому саміт важливий саме зараз, – тому що у деяких столицях усе ще є неформальний наратив, що «Крим – це, безумовно, Україна, але ви з Кримом особливо обережно, тому що це оголений нерв росії». Тому ми хочемо ще раз застовбити, що Крим – це Україна, і ми будемо говорити про нього що захочемо і робити що захочемо. Це принциповий момент.

- Наскільки партнери готові підтримувати цей дискурс і наші цілі?

- Якраз саміт Кримської платформи це й покаже.

- Війна дещо відтіснила трагедію зі збиттям українського літака під Тегераном. Іран на початку січня відповів відмовою на пропозицію Міжнародної групи з координації та допомоги жертвам рейсу PS752 "Міжнародних авіаліній України" приєднатись до переговорів щодо компенсацій. Чи МЗС відтоді контактувало з іранською стороною щодо авіакатастрофи поблизу Тегерана чи це питання відкладено до завершення війни?

- Ми нічого не відкладали, але я не можу сказати, що зараз є якийсь активний переговорний процес між цією Міжнародною групою та Іраном. Війна все перемішала і змінила пріоритети, але ми не забули це питання і не поставили на паузу. Воно, безумовно, теж буде вирішене.

- Як не прикро, але поступово війна в Україні сходить з перших шпальт світової преси. Які можливі зміни в комунікації із західними суспільствами, щоб втримати Україну в фокусі їхньої уваги?

- Це закони психіки – людина призвичаюється до всього, і те, що було шоком, умовно, в перші 24 години після вторгнення, вже стало звичним. Ми ж з вами теж звикли жити у війні. І західні суспільства так само звикли жити з тим, що іде війна.

Повернутися на перші шпальти можна лише двома способами – або великою перемогою, або великою поразкою. Все, що буде між цими полюсами, образно кажучи, перебуватиме на другій-третій шпальті.

Ми працюємо на велику перемогу, а росіяни працюють на нашу велику поразку. Але, я думаю, що перша шпальта буде за нами.

- Ви анонсували візити до низки країн Африки в рамках активізації відносин України з цим континентом. Але ви поїдете туди вже після африканського туру лаврова, де він просуває російський порядок денний. Які ваші очікування від цих візитів? Що ви вважатимете успішним результатом?

- Якби просування наративу залежало від одного візиту, то, повірте, Україна вже давно всіх би перемогла точковими візитами, потужними, як удари HIMARS. Наратив – це річ, з якою ти працюєш дуже довго.

лавров поїхав у ті африканські країни, де йому комфортно з точки зору того, як його приймають. Немає підстав стверджувати, що це був успішний візит, я не думаю, що він дуже ним задоволений. Але те, що вони на нас так рефлексують, – щойно ми починаємо говорити про Африку, як пан лавров стрибає в літак і летить у турне, – означає, що вони в тонусі, молодці, нехай продовжують у тому ж дусі й ганяються за нами, намагаючись перебити наш наратив.

А по-друге, росія впроваджувала там певні наративи ще з радянських часів. Тому так само, як мій візит не переб’є одним клацанням пальця всі російські наративи, так само й лавров не переб’є наші. Це гра в довгу, але треба грати. І, власне, зараз, у цьому трагічному 2022 році, Україна вступає у гру на Африканському континенті.

Наприкінці минулого року ми схвалили Африканську стратегію, зараз президент спілкується з африканськими колегами, я спілкуюсь, і готується турне, ми на африканський напрям запустимо і парламентську дипломатію. Тобто ми йдемо всюди просувати і захищати національні інтереси України.

- Не можемо не спитати і про кадри. Президент на початку липня звільнив послів України в Німеччині, Угорщині, Норвегії, Чехії та Індії, а наприкінці червня – в Ірані, Грузії, Словаччині, Португалії та Лівані. Прокоментуйте, будь ласка, причини цих звільнень – ротація чи неефективність?

- Виключно ротація. Я сказав усім колегам відверто і прямо: у мене немає жодного іншого підходу до звільнення послів, окрім звільнення в порядку живої черги за кількістю років, проведених за кордоном.

Подивіться на всіх звільнених послів – жоден із них не пропрацював у своїй країні менше відведених законом для роботи за кордоном чотирьох років, а деякі пропрацювали по сім з половиною. Я теж виріс у цій системі і, при всій моїй повазі до них, добре знаю, що неможливо пропрацювати сім років за кордоном і не відірватися від своєї батьківщини, від відчуття своєї країни. Для цього й придумана ротація.

Я розумію, що комусь із послів важко повертатися додому, тому хочеться розказати, що я герой, і без мене відносини з країною Ікс зруйнуються. Це говорить лише про одне – що людину треба було забрати ще, умовно кажучи, два роки тому.

Друга причина, з якої я можу подати посла на звільнення, – це суперпровальні результати роботи. Але це рідкісні випадки, тому що в принципі у нас посли працюють ефективно, і п’ять останніх місяців показали, що багато завдань посли виконують якісно.

- Скільки наразі вакансій послів України за кордоном?

- Багато, близько двох десятків.

- Була неофіційна інформація, що після звільнення з посади генпрокурора Ірина Венедіктова може стати послом України у Швейцарії. Ви можете це підтвердити?

-Так, я підписав подання на призначення пані Венедиктової послом у Швейцарії.

- Як ви загалом ставитеся до практики політичних призначень на дипломатичні посади?

- Вона завжди була, є і буде в усіх країнах, а не лише в Україні. Посол має відповідати певним якостям. До мене іноді приходять люди з вулиці і кажуть: «Хочу бути послом». Я кажу: «Гаразд, але ось чому мені здається, що ця робота не для вас». А іноді я бачу, що «людина з вулиці» реально може бути послом, то чому мені її не взяти?

МЗС – це не консервна банка, де нас усіх закупорили і час від часу перетрушують, а ми там всередині міняємося місцями. Потрібен приплив свіжої крові, свіжих думок і поглядів.

Президент постійно придивляється до кандидатів на пріоритетні для нього країни. Ми всі – Андрій Єрмак, я, Андрій Сибіга – постійно перебуваємо в пошуку людей. Інша справа, що з десяти варіантів пройде один, тому що процес відбору дуже ретельний. Але це абсолютно нормально, коли ми заводимо в систему людей зовні, але обов’язково з компетенціями, які дозволять їм ефективно виконувати функції посла.

Я вважаю, що Венедиктова має ці компетенції. Її робота з міжнародними партнерами в останні місяці якраз показала, що вона може себе проявити на міжнародному треку.

- Вона сама прийшла до вас «з вулиці»? Це була її ідея стати послом чи ми їй запропонували?

- Ця ідея народилася в колі декількох людей – сиділи, обговорювали і була знайдена така опція.

Після звільнення з посади генпрокурора, наскільки мені відомо, вона поїхала з Києва до Харкова, а в четвер ми з нею побачимося.

- Ви казали раніше, що в умовах війни методи класичної дипломатії не завжди ефективні. Чи виправдали себе методи «наступальної» дипломатії, які втілював уже колишній посол України в Німеччині Андрій Мельник?

- Давайте не будемо виділяти окремих послів. Як міністр я ціную кожного посла, який дає країні результат і класичними, і будь-якими іншими методами. Для мене кожний посол, який притягнув сюди зброю, забезпечив санкції і виконав низку інших принципових завдань, – це зірка.

- Напередодні війни і після її початку майже всі свої брифінги ви закінчуєте закликом: «Вірте в Україну». Що вам особисто дає підстави вірити в Україну і бути оптимістом?

- Після 24 лютого на певному етапі мені довелось ухвалювати найважче для мене рішення – повертати в Україну дітей чи ні. Я своїх дітей, які хотіли повернутися, повернув не просто в Україну, а в Київ. Тож у перемозі України я зацікавлений як ніхто інший – не просто як громадянин цієї держави, а й тому що тут мої діти, і я хочу, щоб вони жили у безпеці і в них усе було добре.

Бажання, щоб мої діти були тут разом зі мною щасливими, і мотивує мене рухатися вперед і вірити в нашу перемогу.

Надія Юрченко, Олександр Харченко

Джерело Укрінформ
Події Відео 29 вересня 2022

Зберігали близько п’яти тонн прекурсорів для виготовлення наркотичних засобів: у Києві перед судом постане злочинна організована група

Поліцейські скерували до суду обвинувальний акт щодо 12-ти членів злочинної організації, які збували наркотичні та психотропні речовини по всій Україні