Егілс Левітс, президент Латвії:Думаю, нам вдалося переконати «Стару Європу», що росія є загрозою для всіх

10 липня 2022
 Егілс Левітс, президент Латвії:Думаю, нам вдалося переконати «Стару Європу», що росія є загрозою для всіх

Рівно три роки тому Егілс Левітс прийняв повноваження президента країни. Латвія – парламентська республіка, але пост голови держави тут має велику вагу

Каденція Левітса випала на буремні роки – пандемія коронавірусу, а також пандемія російської агресії. Вістря якої направлене на Україну, але веде до тектонічних зрушень в усій Європі та й у світі. При цьому президент Латвії на всіх майданчиках показує себе як один із найбільш активних і принципових союзників України

- Як українець хочу подякувати президенту Латвії за різносторонню підтримку, надану його країною Україні.

- Так, ця допомога є самозрозумілою для нас, латишів, бо ми добре вловлюємо поточну ситуацію. Нам не потрібно нічого окремо розповідати про російський імперіалізм, тому наша підтримка є природною. Україні допомагають як уряд, так і все суспільство.

- Мабуть, логічно буде розпочати з теми українських біженців.

- У нас уже зареєстровані понад 30 тисяч переселенців з України. У Латвії ухвалений спеціальний закон про підтримку українських біженців, в якому прописані особливі форми підтримки. Зокрема, передбачена фінансова допомога для біженців, і вона аналогічна тій, що отримують громадяни Латвії. Це включає в себе і разову виплату, коли людина щойно прибула в країну, і регулярну щомісячну допомогу, котра дуже подібна до допомоги громадянам Латвії, якщо вони не мають доходів.

Цей закон також передбачає, що не потрібно окремого дозволу на роботу – людина може одразу починати працювати. При цьому треба врахувати, що в Латвії існує дефіцит робочої сили. Проблемою власне, є не безробіття, а брак робочих рук – підприємствам важче знайти працівників. Людям, які бажають і можуть працювати, не тяжко знайти роботу.

- Як вдається вирішувати житлові проблеми?

- На самих початках, після того, як людина прибуває до Латвії, впродовж перших чотирьох місяців держава допомагає у розміщенні. Це включає в себе сприяння тому, щоби мешканці Латвії – приватні особи – приймали в своєму житлі переселенців з України та отримували часткову компенсацію від держави. Щоб більше приймали людей. Ще є й інші теми з цього приводу… І це одна справа – біженці. Вона дуже важлива. Але існує не менше, а може й більш важливе питання – надання Україні воєнної допомоги.

- Так. І тут, здається, кількісні показники дуже промовисті.

- Латвією вже надано воєнної допомоги приблизно на 250 млн євро. Це – приблизно третина нашого цьогорічного військового бюджету. Якщо рахувати у відсотках до внутрішнього валового продукту, Латвія та Естонія серед інших країн надають Україні найбільшу допомогу – приблизно 0,8% ВВП. Уточню, це щодо саме воєнної допомоги. Допомогу біженцям рахуємо окремо. Також велику гуманітарну допомогу надають переважно недержавні організації. Але найбільша за розміром допомога – саме мілітарна. У списку воєнних донорів Латвія, хоч і невелика країна, але відносно своїх можливостей – у верхній частині цього списку. [В абсолютному вираженні] найбільше дали США – 25 млрд, Велика Британія – 2,5 млрд євро, Польща – 1,8 млрд, Німеччина – 1,4 млрд, Норвегія 0,5 млрд, Латвія і Естонія – приблизно по 250 млн євро.

- Як бачимо, війна затягується. При цьому кремль провокує енергетичну, продовольчу та інші кризи. Наскільки готовий демократичний світ до цього, чи є довгострокова стратегія підтримки України, яка чинить спротив російській агресії?

- Минулого тижня я брав участь у саміті НАТО в Мадриді. Війна вже триває чотири місяці. І країни Альянсу, демократичні країни, зрозуміли, що вона буде довготривалою. Це також визнається в документах, прийнятих у Мадриді, в тому числі у новій концепції НАТО. В ній констатується, що росія є головним противником Альянсу. Це дійсно нова концепція. З чого випливає розуміння, що Україні потрібно допомагати протягом довгого часу – передусім у воєнному сенсі, а також в економічному.

Водночас постає важливе питання настроїв суспільства у західних країнах. Оскільки прийшли чи ще надходять труднощі економічного плану, труднощі у галузі енергетики. Це буде певним викликом для солідарності [демократичних країн] з Україною. Позитивним моментом є те, що головні політичні сили Заходу розуміють – Україні треба буде допомагати довгий час та вони при цьому виступають за солідарність. Утім, у кожній країні існують популістські сили і в кожній країні вони заперечуватимуть необхідність допомоги Україні. Але, на щастя, вони у меншості та не визначають політику своїх країн.

- Наскільки вдається зблизити позиції Східної та так званої «Старої Європи»?

- З початку [повномасштабної] війни саме країни Східної та Центральної Європи з питання України – яким нині займаються у цілій Європі – взяли на себе ініціативу допомоги: Польща, країни Балтії, Румунія… Чому так? Країни Центральної та Східної Європі розташовані ближче до існуючого джерела загрози. Отже, вони краще розуміють проблему України, ніж країни Західної Європи, які географічно від росії задалеко… Думаю, що нам вдалося переконати ці, більш західні країни, «Стару Європу», в тому, що загроза росії є для всіх, а не лише для Східної Європи – це небезпека для всіх країн НАТО. Приклад такого усвідомлення – рішення саміту в Мадриді, про які я вже згадував. Ці ж питання обговорюємо на інших майданчиках – наприклад, у межах «Бухарестської дев’ятки». Нещодавно (10 червня – ред.) якраз у Бухаресті була зустріч у цьому форматі. Це все – щодо ролі лідерства, яку взяли на себе країни Центральної та Східної Європи.

- Питання до вас як до відомого юриста. Чи читали ви звіт «Незалежний правовий аналіз порушення рф Конвенції про геноцид в Україні та обов'язку запобігти йому». Яку можете дати оцінку цій роботі спеціалістів із питань геноциду?

- Можу надати юридичну та політичну оцінку: існують свідчення того, що росія справді здійснює геноцид в Україні. Також і парламенти всіх балтійських країн ухвалили рішення про те, що зараз в Україні відбувається геноцид. Аналогічне рішення прийняла Канада. Можливо, таке ж рішення прийме Польща та ще якісь країни. Ще щодо юридичних аспектів – існує Міжнародний суд (Міжнародний суд ООН у Гаазі, – ред.). Проте в процедурному сенсі розгляд цього питання не в його юрисдикції. Наразі подана скарга з боку Києва: Україна звинувачує росію, що остання здійснює геноцид, при тому, що росія звинувачує Україну в геноциді на Донбасі. І це є порушенням Конвенції про геноцид.

- Тобто «дзеркальне звинувачення» з боку справжнього організатора геноциду, що є одним із геноцидних «маркерів»?

- Так. Цей позов нині розглядається Міжнародним судом у Гаазі. Були вже перші засідання на початку березня. Це юридична оцінка і це важливо з точки зору юриспруденції – ухвалили рішення, що росія повинна припинити здійснювати геноцид. Звичайно, що росія не бере це до уваги. Але важливо, що вже є така ухвала. Це було тимчасове рішення, для остаточного вирішення треба очікувати ще кілька місяців… Стосовно війни, розв’язаної росією проти України, наразі жоден міжнародний суд не може прийняти це до розгляду. Можливо, за ініціативи України, буде створений новий суд, який розглядатиме це питання. Адже маємо прецеденти стосовно Югославії, Руанди, коли були створені нові суди. Я це підтримую. І говорив про це в Мадриді. Цю думку, цю ініціативу потрібно розвивати, щоби утворилась група країн, які займатимуться цим питанням. Тому що в ООН це питання не проходить, на жаль, через Раду Безпеки (де росія має право вето).

- На заключному засіданні весняної сесії Саейми (парламенту Латвії – ред.) та в очікуванні парламентських виборів восени ви оголосили цікаву промову – про необхідність реформ у Латвійській Республіці. Могли б виокремити для українців кілька її головних тез?

- Для України... Щоб ефективно реалізовувати реформи у державі, уряд повинен мати гострий, чіткий інструмент для цього. І цей інструмент – державне управління. Отже логічним буде висновок, що передусім потрібне державне управління, яке потім займатиметься реалізацією реформ. У Латвії вже багато чого зроблено у цьому сенсі. Державне управління у нас діє задовільно. Але реформи ніколи не зупиняються. Їх треба продовжувати, виконуючи нові завдання. Це постійний процес.

Наприклад, у Латвії в 1990-х роках, коли ми ще не мали державного управління, що добре функціонує, була така посада – «міністр з реформування державного управління». Відповідно його завданням було реформувати саме державне управління. Можливо, і для України такий посадовець був би актуальним. Тобто він не займався б усіма реформами у всьому суспільстві, але займався розробкою цього інструменту – реформуванням державного управління. Це все, звичайно, передбачає навчання державних посадовців, правильне упорядкування інституціональної організації держави, викорінення корупції та все інше, щоби державне управління працювало ефективніше. Одна з моїх пропозицій – створити державну раду, яка була б незалежним органом. Яка б давала свої висновки щодо законів – чи закони, що ухвалюються, відповідають сталій (довготривалій – ред.) політиці. Це все може покращити законотворчий процес та діяльність державного управління.

Олег Кудрін

Події Відео 19 серпня 2022

Продали чужу квартиру за понад 6 000 000 гривень: поліція Києва викрила адвокатку та ріелторку

Слідчі провели 15 обшуків, у ході яких виявили та вилучили мобільні телефони, правоустановлюючі документи та гроші