Густав Грессел: Росія прагне скористатися світовою кризою, але безуспішно

29 травня 2020
 Густав Грессел: Росія прагне скористатися світовою кризою, але безуспішно

 

 

Глобальний світ адаптується до життя в умовах обмежень та застережень, спричинених пандемією коронавірусу. Нині політики, учені, експерти в різних галузях, громадянське суспільство розмірковують про майбутнє людства у період «після коронавірусу»

Зокрема про міжнародні відносини, дипломатію, діяльність міжнародних організацій на тлі посилення настроїв ізоляціонізму окремих країн, закриття кордонів. Про своє бачення європейської політики безпеки та оборони, перспектив НАТО і Євросоюзу розповів експерт Європейської ради в закордонних справах Густав Грессел.

- Пане Густаве, на вашу думку, як пандемія COVID-19 може вплинути, або вже впливає, на європейський сектор безпеки та оборони? Чи відбуваються якісь принципові зміни в цій політиці?

- Зараз ще зарано про це говорити. Головним рушійним чинником у боротьбі з коронавірусом стане створення вакцини, на яку ми ще чекаємо. Але вже сформувалося краще розуміння протікання хвороби. Системи охорони здоров’я також удосконалилися і на сьогодні ліпше підготовлені.

Водночас ми ще не пройшли весь шлях. Можливо, слід чекати на другу й третю хвилі поширення інфекції. Усе це, звичайно, впливає на публічні настрої в суспільствах, стабільність і ефективність у діяльності національних урядів. Якщо ми подолаємо ці труднощі, то все буде добре. Якщо ні – хто знає…

- Наскільки вагомою є роль військових у допомозі цивільному сектору під час коронавірусної кризи?

- В усіх країнах збройні сили є компонентом «стратегічного резерву» для підтримки галузі охорони здоров’я. Військові заповнюють критичні прогалини в трудових ресурсах, забезпечують перевезення, виконують багато інших нагальних функцій.

Достеменно не відомо, як довго армії залучатимуться до цих процесів.

На цьому тлі великий негативний вплив справляє економічна криза. Тож гроші державних бюджетів слід використовувати максимально ефективно й за найбільш нагальними потребами.

Усе залежатиме від того, наскільки швидко країни повернуться до економічного зростання, включаючи забезпечення максимальної трудової зайнятості населення, створення нових робочих місць.

- Жорсткі обмеження режиму карантину можуть мати як негативні, так і позитивні наслідки для сфери безпеки та оборони, зокрема щодо діяльності НАТО…

- Силами й засобами НАТО сьогодні проводиться багато логістичних операцій в умовах епідеміологічної кризи. Але, на жаль, інформація про це не надто активно поширюється. Альянс дуже активний у цій сфері, але не всі про це знають.

- Яким ви вбачаєте майбутнє НАТО і ЄС у період «після коронавірусу»?

- Щодо НАТО, вважаю, не слід очікувати ані занепаду, ані значного поштовху для розвитку. У кризових умовах Альянс діє ефективно. Але є проблеми з дотриманням зобов’язань з боку деяких країн Західної Європи та «особливих» союзників, де при владі перебувають авторитарні режими. Наприклад, це стосується Туреччини. Ці суперечності потрібно вирішувати незалежно від зусиль у боротьбі з вірусом.

В умовах фінансової й економічної кризи мене найбільше турбує ситуація у США. Внутрішні проблеми в Сполучених Штатах, зростання безробіття, можуть посилити заклики – «повернути наших хлопців додому» та скоротити американську міжнародну присутність.

 

Це недобрий сценарій для Європи, адже США є ключовим членом Альянсу. Доки Вашингтон буде зацікавлений та відчуватиме переваги участі в НАТО – організація існуватиме. Але зі зростанням настроїв ізоляціонізму, виходу Трапма на другий президентський термін я, на жаль, не впевнений у цьому на 100%.

Стосовно Європейського Союзу, якщо відверто, сподівання на спроможність організації в період кризи були надто завищені. Євросоюз – не супердержава, як це хочуть бачити його найбільші прибічники. Тобто спільнота може бути ефективною настільки, наскільки цього бажають і дозволяють самі країни-члени. 

На мою думку, найбільша співпраця організована поміж шістьма країнами, які є засновниками ЄС, за винятком Італії (Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція). Окрім цього, прагнуть активізації співробітництва країни Північної Європи і Балтії. Але інстинкт ізоляціонізму залишається надто сильним у Східній Європі та в Італії. Якщо такі тенденції посилюватимуться й кордони закриватимуться, ЄС може опинитися перед загрозою припинення існування в нинішній формі. Наголошу: це можливо лише за певних умов.

- Кількома роками раніше в Брюсселі ви представили дослідження про європейські радикальні політичні партії й рухи. Ідеться про ультраправих націоналістів, крайніх лівих комуністів, євроскептиків, популістів. 

Як пандемія може змінити політичний ландшафт у Європі?

- Сьогодні радикали в Європі втрачають підтримку в населення. Багато антисистемних партій виступають за якнайшвидше відкриття економік (скасування карантинних обмежень – ред.), просувають різні конспірологічні теорії. 

Але люди бачать іншу реальність. Ще свіжий у пам’яті жах, коли в Італії військові конвої вирушали вулицями міст, щоб забрати тіла померлих. Тому підтримка ідеологій, які виступають проти західних цінностей, падає. Але самі такі ідеології стають більш жорсткими й радикальними.

І це може бути дуже небезпечним, коли політичні дебати переспрямують свою увагу від кризи пандемії на інші проблеми, де позиції й погляди основоположних політичних сил є менш популярними.

- Користуючись вразливістю європейських урядів і суспільств під час пандемії, Росія намагається пропонувати свою так звану «військову гуманітарну» допомогу деяким країнам, які є членами ЄС і НАТО. Як це було, наприклад, в Італії. Як ви оцінюєте таку активність Москви? Які справжні цілі таких проявів кремлівського «гуманізму»?

- Росія особливо показувала таку активність на початку пандемії, коли в лютому і березні сама Москва не відчувала руйнівних наслідків кризи. Це була чітка пропагандистська кампанія.

Зараз РФ замовкла. А інформаційна війна й PR-кампанії перенацілені на більш вразливі регіони, зокрема Балкани, а також Молдову.

Звичайно, Москва переслідує мету пом’якшення або скасування санкцій. Кремль прагне домогтися цього від ЄС і США, але поки що безуспішно.

- Щодо санкцій... У червні Європейська рада на рівні глав держав та урядів країн ЄС має ухвалити політичне рішення про продовження антиросійських економічних заходів. Які ваші прогнози щодо санкційної політики ЄС?

- Я нічого не чув про можливі занепокоєння щодо цих санкцій. Дипломати ЄС очікують, що обмежувальні заходи буде продовжено.

Але хочу порушити питання стосовно іншої політики ЄС. Нині у Брюсселі точаться дискусії щодо Східного партнерства. Деякі країни, зокрема Франція, хочуть обмежити формат цього співробітництва лише питаннями екології, прав жінок, рівності, стандартів праці, але при цьому відкинути сферу безпеки (навіть у кіберпросторі), а також проблематику утвердження верховенства права. 

Нині навколо цього триває жорстка боротьба. На жаль, у ЄС легше заблокувати рішення, ніж дійти консенсусу.

- Чи вірите, що Мінські домовленості колись можливо виконати, особливо щодо політичної частини (вибори після досягнення безпекових умов)? 

- Ні, Мінський процес ніколи не був ефективним. Але це – єдиний наявний формат, пов’язаний із відповідальністю Росії за розв’язану війну. Виходячи з нинішніх обставин, Україна не отримає кращих домовленостей. 

Найголовніше, що Москва жодним чином не відчуває потреби зберегти обличчя або відбілити свою репутацію за дії в Україні.

У Росії все ще вірять, що якась подія в осяжному майбутньому (зараз це є криза COVID-19) змінить ситуацію на їхню користь. Мовляв, ще треба трохи почекати – і ми переможемо Захід. Але цього ніколи не станеться.

Андрій Лавренюк

Джерело Укринформ