Ігор Колихаєв, міський голова Херсона: Херсонці чекають на визволення

28 квітня 2022
 Ігор Колихаєв, міський голова Херсона: Херсонці чекають на визволення

Херсон — місто, що опинилося в російській окупації ще з 3 березня. Містяни виживають без гуманітарних коридорів, в умовах, коли багато хто втратив роботу, немає засобів для існування. Волонтери роблять все, щоб забезпечити місто медикаментами,  організовують роздачу продуктів, гарячі обіди, підтримують евакуйованих з населених пунктів, де відбуваються бойові дії.

Працюють лікарні, є вода, газ, світло, транспорт, подавали тепло. Люди виходили на масові мирні акції протесту, демонструючи всьому світу, що Херсон — це Україна,  проти них російські військові використовували зброю. У місті ворог  викрадає мирних херсонців, містяни залишають Херсон, вибираючись з окупації без офіційних зелених коридорів, на свій страх і ризик.

Про те, що відбувається в місті, ми поспілкувалися з міським головою Ігорем Колихаєвим, який заявив, що не залишить місто ні за яких умов. Говорили ми з ним напередодні вечора, 25 квітня, коли на будівлі мерії ще був Державний прапор України.Однак увечері того ж дня у  приміщення зайшли озброєні окупанти, забрали ключі, виставили персонал мерії,  поставили свою охорону, зняли прапор.

Наступного дня вони оголосили, що  повноваження міського голови від окупантів отримав  такий собі   Олександр Кобець (особа у Херсоні маловідома, кажуть, що прийшлий,  колишній кагебіст з місцевим корінням),  також оголосили, що “головою обласної адміністрації”  призначений Володимир Сальдо (ексмер Херсона).

Ігор Колихаєв одразу заявиви, що з окупаційною владою і колаборантами не співробітничатиме -  водночас він  залишається в Херсоні і з херсонцями, які понад півтора року тому довірили  йому керівництво містом. Колихаєв запевнив, що буде, у міру можливостей, здійснювати управління розпочатими процесами, що стосуються життєдіяльності міста. Мер підтвердив: від того, що сказав напередодні, не відмовляється.

- Скільки у Херсоні загинуло людей  після 24 лютого у результаті бойових дій? Чи є вас такі цифри?

- З 24 лютого загиблих (військових, цивільних, тероборона) - близько 300 чоловік.

- Зараз багато обговорюють те, як швидко зайшли окупанти в область. Згадайте хронологію, як все відбувалося.

- Чому за такий короткий проміжок часу вони просунулися, за дві години дісталися до Нової Каховки і далі пішли, чому не було супротиву такого...я не можу відповісти, це  - до командувача Південного регіону Збройних сил України. Я думаю, це питання треба ставити йому. До 28 лютого ми у Херсоні  тримали оборону Антонівського моста, тричі міст ми відвойовували. Підкріплення не було...Російські військові оточили місто і не заходили, зайшли в ніч на 3 березня.

 24 лютого  надійшов дзвінок і сказали, що в ОВА є наказ, щоб вони відступили на безпечну дистанцію і так керували. Вийшли з міста СБУ, прокуратура, судді, весь силовий блок вийшов.  26 лютого з міста у Миколаїв виїхав  керівник ГУ Нацполіції  в області. Залишилися лише працівники ДСНС, з ними ми  ліквідовували пожежі, займалися розмінуванням, вони допомагали місту...

- А чи є розуміння, скільки  військові рф викрали містян за період з початку тимчасової окупації?

- Щодо викрадених містян, то тут ми відстежуємо — ведемо статистику,  це більше двохсот випадків. У нас є форма, люди її заповнюють (у Херсоні розробили єдину форму для подання інформації про викрадених, зниклих людей та факти мародерства – авт.). Постійно оновлюємо цю  статистику, щоб чітко розуміти, кого відпустили: ми зв'язуємося з тими, хто надав інформацію про викрадення  громадянина і з'ясовуємо, відпустили людину чи ні. Є містяни, яких затримують на одну добу, є ті, які перебувають у неволі вже більше 10, 20 діб. Більш чітко можна сказати, кого саме затримують — це ті, хто воював в АТО, активних громадських діячів,  журналістів, тих, хто  заявляє свою проукраїнську позицію, забирали людей, які ходили на мітинги (мирні мітинги проти російської окупації — ред.).

- Ви  спілкувалися з представниками рф щодо затриманих, про їх долю?

- До нас заходили фсбшники (до моменту, коли вони зайшли у міську раду  і окупували будівлю — авт.), заходили  вони  озброєні. Як ви розумієте, ми їх на чай-каву не запрошували. Ми не знали, коли вони прийдуть, бувало так, що одні зайшли, потім (це як психологічна атака), за двадцять хвилин заходили інші. У день таке траплялося і зо три рази. Коли вони вперше заходили, то говорили про “гуманітарну допомогу”, мовляв, давайте будете її роздавати. Ми відповідали, що гуманітарну допомогу не замовляли у них, і  це, згідно з Женевською конвенцією — завдання їх (окупантів — ред.), забезпечення харчами і медикаментами, як і боротьба з мародерством, організація правопорядку, який до окупації забезпечували наші правоохоронці.  Тому так, ми  ставили питання, що у нас зникли люди.

Після того, як у нас відбувалися  такі “візити”, ми надавали  інформацію про них  у центр (у відповідні  центральні органи української влади — ред.), інформували, що до нас приходили такі-то особи, які не представилися —  прізвищ ми не знаємо. Він один день - “трофім”, а наступного, не знаю, -“єгор”...

- Вони не ставили одразу вимоги, щоб ви зняли з будівлі міської ради  Державний прапор?

- Перше наше спілкування — їх прибуло тоді, певне, два десятки, розійшлися по всіх поверхах, озброєні. Вони дійсно ставили питання (про прапор — авт.). Я пояснив, що, якщо прапор знімуть, то ми виходимо з цієї будівлі і будемо працювати дистанційно. Якщо у приміщенні будуть “куратори” у кабінетах, ми також не зможемо тут працювати.

Якщо буде  військовий комендант і  військово-цивільна адміністрація, то міський орган місцевого самоврядування виходить з цієї будівлі і працює в режимі онлайн. Наскільки ми зможемо працювати в цьому режимі -  важко сказати. Є комунальні підприємства, їх працівникам також російські представники будуть у такому випадку пропонувати співпрацю, люди писатимуть заяви, якісь відмовляться. Я тому й  просив інструкцію у керівництва держави, щоб дали, як діяти,  аби у місті не припинилася життєдіяльність.

Є окуповані території, деокуповані території, території, де є зона бойових дій і є глибокий тил. І під кожну таку ситуацію треба надавати конкретну інструкцію. І якщо я роблю запит і прошу надати інструкцію... А мене з Офісу президента запитували: а ви що, у місті знаходитеся? Я кажу: а де мені ще знаходитися?! Ми ще 24 лютого знищили печатки...Офіційного “зеленого” коридору з міста немає.

Щодо евакуації, люди формують колони, домовляються у соцмережах і на свій страх і ризик виїжджають через Миколаїв.

Прийняли ми і самі евакуйованих — і з околиць міста, і з навколишніх сіл, де тривають бойові дії. Одні приїжджають, інші виїжджають з міста.

- Скільки наразі у місті людей, які залишилися на межі існування?

- Багато людей  залишилися без роботи, у них немає коштів для існування, живуть за рахунок гуманітарної допомоги. Хтось справді бере “гуманітарку” від мчс росії. Не можу їх засуджувати...Хтось, отримавши, таку “гуманітарку”, перепродує її. Є така “спільнота”, що купляє на виручене “шмурдяк” і на наступний день знову йдуть за тією “гуманітаркою”…

Хоча, підкреслю,  завдяки волонтерам нашим ми годуємо тих, хто цього потребує, допомагаємо продуктами.

Я ініціював, щоб   через мою сторінку у Фейсбуці   люди  шукали  роботу, або щоб роботодавці пропонували вакансії, щоб формувалися нові ініціативи. Бо багато херсонців лишилися без засобів для існування — власники бізнесів виїхали з міста. Зараз ситуація в місті така ж, яка була у 1990-92  роках,  щодо обігу грошей: 70% - готівка.

Зараз у місті, я так думаю, лишилося близько 200 тисяч містян (з 300 тисяч — авт.). Більшість — це люди старшого віку, це ті, кому немає куди їхати, багато дітей. Евакуйовані їдуть у порожнечу, вони проїдають свої кошти, сидять без роботи, ми бачимо, що дехто повертається. Виїжджали на паніці, після повідомлень про Бучу, Ірпінь, про те, що там  відбувалося перед визволенням. Тому, коли з'являються повідомлення про те, що от зараз буде визволення чи що місто оточать, що росіяни проведуть “мобілізацію”, то таке відбувається (люди залишають місто  — авт.). Можу відзначити щодо чуток, що у місті переписують паспортні дані при видачі “гуманітарної допомоги” від росіян  — я  кажу лише про Херсон, не про Каховку чи Нову Каховку, чи Скадовськ.  Про Херсон - у  мене такої інформації немає, що збирають паспортні дані (для організації проведення “референдуму” - авт.). Ви розумієте, що всі дані, я так розумію, вони і так “злиті” були.  Та й оскільки  російська федерація і так порушує законодавство, то їм досить достатньо зробити  картинку, як вони зробили десь в селі в Запорізькій області, запросивши сотню людей у клуб. Ми ж розуміємо, що тут не  йдеться про українські закони,  про міжнародне право.

- Ви зверталися до прем'єр-міністра з проханням розглянути питання додаткової фінансової дотації Херсона, оскільки місто  «просіло» фінансово за доходами до бюджет. Вже є реакція?

- Поки що ми отримали лише відповідь з уряду:  шукайте резерви у себе. Але, знаєте, коли ви заливаєте у бак пальне і машина їде, то пальне закінчується. І така ситуація у місті. Якщо люди виїжджають у інші міста, де стають на облік, сплачують НДФЛ, ЄСВ, то треба, щоб на Херсон заходила відповідна  субвенція, бо треба готуватися до наступного опалювального сезону, потрібно підтримувати об'єкти життєдіяльності міста.  Зараз у нас надходження мали бути 190 млн гривень за квітень місяць, я думаю, ми десь вийдемо на 80 млн. У нас 40% надходжень.

Так, ми звертаємося до влади, у Київ. Якби ми не порушували такі питання публічно, була б, наприклад,  катастрофа з  утриманням ув'язнених, а це чотири зони, одна з них “туберкульозна”, їх охороняє тисяча співробітників, їм не платили зарплату. Ув'язненим не виділялися  кошти на харчування. Нині  це питання вирішене.

Зараз є питання по соціальних виплатах, є питання по виплаті пенсій Укрпоштою людям, які не мають банківських карток — можливо, нехай Укрпошта домовляється з Приватбанком щодо готівки. Прошу втрутитися у ситуацію Офіс президента України.

- Вас критикували за ідею ямкового ремонту в умовах окупації, підготовку до запуску фонтанів. Ви вважаєте, що зараз справді це треба робити?

- Якщо ви живете у своїй домівці, ви ж в ній прибираєте, навіть за умови війни? Ви перед тим, як зайшли з вулиці — взуття знімаєте, пил витираєте? А Херсон – це наш спільний дім. То чому нам не наводити хоч якийсь лад на дорогах? Ми ж всі по ним їздимо, потрапляємо колесами у ці вибоїни… то кому ми робимо гірше? До того ж я хочу, щоб люди бачили – місто живе, працює. Не знаю, на скільки нас тут вистачить, але поки ми на своїх робочих місяцях, робити будемо все як годиться. Не бачу сенсу сидіти і жалітися, що все погано й повна безвихідь навкруги. Люди єднаються навколо тих, хто щось робить, а не просто скиглить. Психологічний стан херсонців наразі такий, що люди і так уже “повигорали”. А хто закидає мені, мовляв, робити треба «швидше, вище, дужче» — хай сюди приїде і покаже приклад, ніхто з нас не тримається за крісла. Таким «розумним» не треба було звідси виїжджати, не треба було здавати Херсонську область.

- А що з бомбосховищами? В якому стані вони?

- Бомбосховища ми перевіряємо щотижня. У нас є бомбосховища і є підвали. Ніхто після Другої світової війни не готувався до наступної війни, тому всі ці бомбосховища, які є, розраховані лише на 10-12 тисяч людей.  На сайті міської ради опублікований перелік сховищ і укриттів.

- СБУ затримала депутата Херсонської міськради Іллю Карамалікова — його підозрюють у держзраді.  (Він  обраний до ради від партії Ігоря Колихаєва “Нам тут жити”. У перші дні російського вторгнення створив у місті дружину з охорони громадського порядку і керував нею – авт.).

- Ілля  з перших днів окупації підставив плече місту і містянам. Близько тисячі людей добровільно зайшли  у дружину з охорони громадського порядку, вони патрулювали місто. Це дозволило зупинити мародерство. Він займався волонтерством: годував містян за свої кошти, надавав продукти харчування. Це відбувалося на моїх очах. Що сталося потім, які він дані передавав ворогу — я не знаю. Є правоохоронні органи, СБУ, розвідка, контррозвідка, щоб відповісти на ці питання й надати факти. Але, якщо міркувати, то дивно, що людина, яка ніби “співпрацює” з окупантами, вирішила виїжджати на територію, підконтрольну ЗСУ... Він міг виїхати у Крим, маючи ізраїльський паспорт - і все. Нехай розбираються правоохоронні органи. Але точно знаю, що Ілля нажив дуже багато ворогів, коли організував охорону мікрорайону “Корабел”, це був один з найбільш безпечних районів міста.

- Мери окупованих міст виїжджають,  перебираються на території, контрольовані ЗСУ...

- Я не покину місто, буду до останнього.

- Майбутнє Херсона, до чого ви готуєтесь?

- Ми розглядаємо варіант “а” і варіант “б”. Варіант “а”:  я дійсно, як і всі мешканці міста, які лишилися, розраховую, що нас визволять. Коли це станеться, я ніколи не працюватиму з тими, хто кинув місто. Адже я також міг 24 лютого зібратися і сказати: все, я поїхав. Щодо загрози, яку несе війна — то вона є для кожного містянина.  Чим я відрізняюся від керівника комунального підприємства, від лікаря, від вчителя?..

- Скажіть, хтось з ваших колег з-за кордону, з інших міст пропонували допомогу?

- Мені телефонували мої колеги, з якими я працював у Верховній Раді, мої друзі з Дніпра, з Грузії. Це люди, які готові допомагати і допомагають. Ще раз хочу сказати: херсонці — патріоти, ті, хто залишилися і тримають місто на своїх руках, вони не колаборанти.  Ми будемо радіти визволенню, люди на  це чекають.  Частина херсонців  тримаються, іншим треба допомогти піднятися, щоб у них був блиск в очах. Нам, дійсно, дуже важко — психологічно, емоційно, потрібна підтримка. Але херсонці вже не ті, якими були до війни. Той, хто пережив шторм, вже ніколи не буде таким, як раніше.

Валерій Лебідь.

Джерело  Укрінформ
Відео 16 травня 2022

Іван Вигівський про роботу столичних поліцейських у ефірі спільного телемарафону

14 травня, очільник поліції Києва розповів про роботу столичних поліцейських у ефірі спільного телемарафону #UAразом