28 квітня 2020
 Конфлікт в умовах пандемії

Триваюча у світі пандемія коронавірусу, через яку посилюється нестабільність світового нафтового ринку, відчутно ускладнює всю систему міжнародних відносин

Не виняток тут і відносини між Україною і Росією, в т. ч. у контексті розв’язання проблем Донбасу і Криму. На сьогоднішній день можна визначити дві групи тенденцій, у яких наступні особливості:

  • на тактичному рівні — Москва і надалі прагне прибрати Україну до сфери російського впливу, в т. ч. нав’язуючи свій варіант «врегулювання» конфлікту на Донбасі. Так, ще на початку поточного року Росія висунула чергові вимоги до України стосовно можливості участі В. Путіна у наступному саміті «нормандської» четвірки на вищому рівні лише за умов імплементації «формули Штайнмайєра» до українського законодавства. Цю позицію Москви підтвердив прес-секретар президента РФ Д. Пєсков. 23 квітня ц. р. За його словами, немає жодних інших передумов для переговорів лідерів «нормандської» групи навіть у відеорежимі. Як і раніше, подібні заяви Росії супроводжуються систематичними збройними провокаціями на Донбасі з метою здійснювати тиск на Україну. Також Москва взагалі відмовляється обговорювати питання повернення Криму Україні;
  • на стратегічному рівні — Україна відсувається на другий план інтересів Росії внаслідок критичного загострення власних російських проблем. Як вже згадував, російські резервні фонди можуть вичерпатися вже до кінця поточного року. І це лише через необхідність видатків на боротьбу з наслідками епідемії. Крім того, через падіння цін на нафту доходи російського бюджету скоротяться у вісім разів. При цьому, за оцінками експертів російської громадської організації «Деловая Россия», у випадку, якщо карантин в Росії триватиме шість місяців, російська економіка впаде на 40 %, а доходи населення — на 70–80 %. В результаті буде подолана «точка неповернення», що не дасть Росії змоги вийти із рецесії принаймні у середньостроковій перспективі.

Подібні проблеми, хоча і в менших масштабах, притаманні також Україні. Однак, в той час, як Україні їх вирішувати допомагає міжнародна спільнота, Росія залишається один на один зі всіма негативними чинниками впливу. Але при цьому аж ніяк не відмовляється від своєї імперської політики. І не відмовиться від неї добровільно. Вона намагатиметься проводити її навіть у випадку свого розпаду, як це сталося з Російською імперією у 1917 році і яка згодом відродилася у вигляді Радянського Союзу.

В той же час поточні проблеми Росії, які не менш складні за характером, аніж були у Російської імперії чи СРСР напередодні їх зникнення з геополітичної мапи світу, надають Україні порівняно більші можливості для відстоювання своїх позицій. В тому числі — у протидії намаганням Росії відновити свій контроль над Україною, а також у вирішенні питань Донбасу і Криму, зважаючи на українські інтереси.

В цьому плані Україна може розраховувати на низку сприятливих для себе чинників, пов’язаних з розглянутими вище проблемами Росії. Зокрема:

  • вже на початку наступного року Росії доведеться звернутися за зовнішнім фінансовим запозиченням. Своєю чергою, для цього потрібно буде налагоджувати відносини зі США і ЄС, у яких є відповідні ресурси і які фактично контролюють міжнародні фінансово-економічні організації;
  • незважаючи на заходи з демонстрації сили, Росія об’єктивно втрачає військові можливості як через нестачу коштів на підтримку збройних сил, так і необхідність залучення військових підрозділів для усунення наслідків пандемії. Таким чином Росії непросто буде розширювати збройну агресію проти України, а також захищати «ДНР» і «ЛНР» у військовий спосіб;
  • на фоні загострення внутрішніх проблем Росії питання протистояння з Заходом, конфронтації з Україною на підґрунті «захисту російськомовного населення» та, загалом, побудови «руського світу», не тільки не сприяють консолідації російського суспільства довкола кремлівської політики, але й викликають у його більшості негативну реакцію;
  • зростання дефіциту державного бюджету змушує Росію скорочувати видатки за всіма напрямами, включно зі зменшенням обсягів з підтримки російських партнерів та інших провідників її зовнішньополітичних інтересів. Це ж стосується і самопроголошених республік на території колишнього СРСР.

Все це дає Україні змогу перейти до більш активного та наступального курсу у протистоянні з Росією. В цьому плані можна вважати доцільними наступні кроки:

  • відмовитись від будь-яких поступок на користь Росії з питань врегулювання конфлікту на Донбасі, навіть як передумови для наступної зустрічі у «нормандському» форматі на вищому рівні. Бо як свідчить досвід, Росія сприймає це за слабкість і починає висувати нові вимоги до України без будь-яких зобов’язань зі свого боку. Натомість, лише тверда позиція України змусить Росію виконати її частину Мінських домовленостей, особливо в умовах критичного поглиблення кризових процесів у російській економіці;
  • звернутися до провідних держав світу, в т. ч. у рамках ООН, НАТО, ЄС та ОБСЄ, із закликом не надавати Росії жодної допомоги для вирішення її економічних проблем доти, допоки вона не припинить свою агресію проти України. Саме такі вимоги Заходу у нинішній ситуації стануть найбільш дієвим чинником впливу на Росію. Тим паче, що вона вже намагається домовиться зі США та Європейським Союзом про зняття з неї санкцій. І на цьому може зіграти Україна;
  • переглянути плани відведення українських військ від лінії фронту на Донбасі. По суті, такі заходи не дають очікуваних результатів, бо лише погіршують тактичне положення підрозділів ООС та підривають їх бойовий дух. До того ж розведення військ жодним чином не поліпшує ситуацію в зоні конфлікту. Так, супротивник продовжує вести вогонь, і не припиняв це робити навіть під час Пасхальних свят. Реально вплинути на ворога можна лише перехопивши ініціативу та із використанням тактики поступового відновлення контролю над окупованими територіями. Тільки так можна примусити Росію вивести її війська із захоплених нею районів Донбасу;
  • розширити масштаби надання гуманітарної допомоги населенню окупованих територій через відповідні структури ООН та ОБСЄ. З огляду на те, що Росія припиняє надавати таку допомогу (яка і до того була суто показово-символічною), така ініціатива України матиме відчутний ефект як з точки зору забезпечення потреб жителів ОРДЛО, так і формування позитивного іміджу нашої держави.

Звичайно, наведені пропозиції є лише прикладами тих підходів, які можуть бути застосовані Україною з урахуванням змін у ситуації в світі. Розробка конкретних планів дій України у нових геополітичних умовах є обов’язком відповідних міністерств та відомств. Разом з тим, як і у будь-якій демократичній державі, громадянське суспільство має право (і повинно!) брати участь у вирішенні життєво важливих проблем своєї країни.

До того ж такі проблеми не обмежуються лише традиційними формами агресії Росії проти України, які ми вже навчилися долати з тим, чи іншим успіхом. У тому випадку, якщо події у Російській Федерації розвиватимуться за кризовим варіантом, Україна може зіткнутися з новими викликами та загрозами своїй безпеці, що матимуть зовсім інший характер. Зокрема, це може бути: перебої у постачанні російського газу до Європи та України або його повне припинення через порушення роботи російської нафтогазової промисловості; остаточне припинення торговельно-економічних зв’язків між Росією та Україною внаслідок закриття кордонів та припинення діяльності підприємств; виникнення збройних конфліктів поблизу кордонів України, насамперед, на Північному Кавказі.

І це, ще лише в кращому випадку. Як вже згадувалося вище, не виключена можливість критичного сценарію розвитку дезінтеграційних процесів у Російській Федерації, як це сталося з Російською імперією чи Радянським Союзом. З одного боку, це надасть можливості Україні відновити свій суверенітет над Донбасом та Кримом. З іншого боку, на відміну від контрольованого розпаду СРСР, неконтрольований процес розвалу Росії матиме дійсно катастрофічні наслідки, пов’язані з перетворенням пост-російського простору на зону тотального хаосу із дезінтеграцією російської армії і вивільненням мас озброєних людей, які поповнять кримінальні структури, бандформування і загони бойовиків у різноманітних зонах конфліктів. Причому, частина з них обов’язково намагатиметься прорватися до України. Водночас до України, а через неї до Європи, прямуватимуть масові потоки біженців.

Однак найбільш небезпечним наслідком таких процесів стане загроза втрати контролю над російською ядерною зброєю, яка може опинитися в руках терористів чи екстремістів. Саме це в найбільшій мірі і непокоїть США та Європу, стримуючи їх від більш рішучих дій стосовно Російської Федерації.

На жаль, сьогодні всі такі проблеми — поза увагою українського суспільства та, мабуть, і керівництва нашої держави. І це можна зрозуміти, оскільки проблеми Донбасу і Криму цілком очевидні та реальні за характером, а критичний розвиток подій у Росії — скоріш за все у гіпотетичній площині. Але все ж таки необхідно дивитися далі аби нас не накрила катастрофа.

Віктор Гвоздь
доктор військових наук

Джерело bintel