Сергій Адамович:У міжнародних документах про воєнні злочини росія підпадає не те, що під кожне речення, а й під кожну кому

28 вересня 2022
 Сергій Адамович:У міжнародних документах про воєнні злочини росія підпадає не те, що під кожне речення, а й під кожну кому

Доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії держави і права Навчально-наукового Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Сергій Адамович з перших днів війни займається волонтерською справою

 Під час спілкування з переселенцями, яким професор привозив допомогу, виникла ідея документувати їх свідчення. Разом з однодумцями Сергій Адамович написали проєкт, отримали допомогу та підтримку.

Так в Івано-Франківську запрацював Центр документування та дослідження воєнних злочинів. Нині він діє в рамках проєктів «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», які впроваджує ІСАР (Ініціативний центр сприяння активності та розвитку громадського почину) «Єднання» за фінансової підтримки ЄС та «Документування воєнних злочинів в Івано-Франківській області від ВПО» Фонду громадянського суспільства Східного партнерства.

В Івано-Франківську науковці зібрали вже близько 300 свідчень. Які висновки з них робить професор, чому путін пішов на Київ та для чого він затягує війну в Україні розповів Сергій Адамович.

- Вітаю Вас, пане професоре. Як виникла ідея створення Центру документування та дослідження воєнних злочинів?

- Почалась війна. Ми всі хотіли бути корисними для своєї країни. Спершу долучались до гуманітарної допомоги, в «Палаці Потоцьких» навіть робили коктейлі Молотова. Та пізніше дійшли висновку, що, зважаючи на те, що в нас є студенти-волонтери, кваліфіковані кадри юридичного інституту, то краще займатись такою роботою. В нас була надія, що війна швидко закінчиться. Втім, не відпускала думка про те, що, коли це все-таки затягнеться, багато людей виїдуть за кордон і частина з них ніколи не повернеться. Ось вони можуть забрати важливі свідчення з собою. Це перше. Друге. Пам’ять багато речей стирає. Відтак, багато злочинів рашистів можуть взагалі залишитись невідомими.

Потрібно зазначити, що документуванням злочинів в Україні займаються кілька громадських організацій. Вони всі входять до коаліції «Україна. П’ята ранку». Ми теж увійшли в склад цієї коаліції, пройшли кілька навчальних курсів та семінарів. Від представників Міжнародного кримінального суду ми отримали бланки для документування показів і почали працювати. Свідчення збираємо у паперовому форматі, також збираємо аудіо та відео розповіді. У липні отримали для цього технічні можливості. Усі покази свідків оцифровуємо. Додатково, ми ще отримали гранд для проведення конференції про воєнні злочини, яку плануємо зібрати на 2-3 грудня.

- Скільки людей задіяні в роботі Центру?

- Все залежить від того, як ми плануємо роботу. Якщо в громаду, де проживають переселенці, їде психолог, то ми теж відправляємо з ним людину. Якщо є можливість паралельно записувати свідчення в ЦНАПі, ми також долучаємось. На початку роботи з нами зв’язались працівники Офісу Генпрокуратури і ми з ними також співпрацюємо. У своєму Центрі ми хочемо, крім надання допомоги міжнародним правовим судам та прокуратурі, визначити ділянку для наукових досліджень. росія вкладає багато коштів в наукові журнали, викуповує там цілі сегменти, аби своїм сміттям заповнювати голови читачів. Тому це теж є частинка фронту, якою треба займатись: промивати мізки, зіпсуті російською пропагандою. Нам важливо, щоб не забували про Бучу, щоб говорили про концтабір в Ягідному, про Ізюм, про те, що в Херсонській області, на жаль, є ще страшніші місця. Головна наша мета - сприяти тому, аби зло було покаране і більше ніколи не повторилось.

- Ви зібрали вже близько 300 свідчень від очевидців війни. Чи завжди люди відкрито йдуть на цю розмову? Кого ще залучаєте до спілкування, окрім психологів?

- Ми часто робимо спільні виїзди з представниками нашого факультету психології. Окрім того, що потрібний психолог, при таких розмовах люди часто просять юридичні консультації. У них є питання щодо втрати майна, загублених родичів. Часом нам вдається допомогти цим людям з роботою, з житлом.

Пригадую, мене вразив випадок, коли ми зустріли 19-річних дівчину та хлопця. Перша їхня травма: вони виїхали з Костянтинівки і батьки їх прокляли, бо чекають «рускій мір». Через те прокляття батьки не віддали їм документи про закінчення аграрного коледжу. Відповідно, вони не змогли вступити в наш університет, чи інший. Молоді люди нині живуть в кімнаті з переселенцем, який тричі судимий, рецидивіст. З їх слів, він їх ображає, обкрадає. І тут є ряд питань, як допомогти їм. От як вирішити питання з їхніми батьками? Чи що ми можемо зробити, якщо етап реєстрації у виші вже завершений?

Або інший приклад. Працівниця Ізюмської міськради нам розповідає: «Я думала, тут такі тверді українці, а пішла лікувати зуби і стоматолог розговорилась і питає, коли вже «наші» прийдуть та виріжуть цих бандер». Бувають і такі випадки.

- І вони дуже несподівані не лише для переселенців. Які свідчення Центру, на Вашу думку, потребують сьогодні особливої уваги правоохоронців?

- Розуміємо, що найстрашніших свідчень ми отримати не можемо. Зазвичай, ті, з ким ми спілкуємось, встигли виїхати до окупації. Тобто, вони не були на підвалі і дають нам свідчення, наче спостерігаючи збоку. Вони можуть розповідати, що виходили з Бучі, бачили вбитих, але мало хто з них може стверджувати, що був свідком вбивства. Попри це, свідчення є дуже цікавими. До прикладу, ми питаємо молоду дівчину, коли вона вирішила втікати з Гостомеля, і отримуємо відповідь: «Коли я зрозуміла, що рускі мене зґвалтують». Або людина розповідає, що під Києвом рускі тричі грабували її дачу. Врешті вона не витримала, і на черговий прихід грабіжників питає: «То вже скільки ж можна? Ви все забрали!» На це рашисти кажуть: «Женщіна, всьо нормально, ми єщьо паіщєм». Є такі випадки мародерства, які в голові не вкладаються. Ось виносять склопакети, які не зрозуміло, яким чином довезуть. У прикордонних селах переганяють худобу. Ще жінка, яка живе на прифронтовій території, розповідала, що її дідусь усе життя колекціонував алкоголь і вона була впевнена, що цю колекцію усе місто не вип’є за вечір, а десятку російських солдат це вдалось.

- Чи працює у Центрі «гаряча лінія», бо, до прикладу, про сексуальні злочини не всі можуть розповісти віч-на-віч?

- Про такі злочини у нас немає свідчень. Але ми залишаємо переселенцям усюди свої інформаційні листки з QR-кодом та телефонами. Ми намагаємось задіяти всі можливості і при цьому на людей жодним чином не тиснемо. Тобто, людина говорить те, що хоче. Тепер ми помітили, що ті, хто найбільш травмовані, спершу кажуть, що їм нІчого розповісти, а вже пізніше відкриваються і тоді до нас надходить багато фактів. З отриманих розповідей ми помітили певні особливості. От я розумію, що в Маріуполі було чітко поставлене завдання позбавити людей води. Рашисти направлено і навмисно знищували навіть невеликі ємності з водою. Окупанти розуміли, що це омертвить місто. Люди пили воду навіть з калабань на вулиці. Тобто, ці оповіді нам дають певні закономірності у війні.

Чоловіка з Маріуполя я запитав, чи бачив він мертвих. На це він мені зізнався, що не лише бачив, але й навчився закопувати тіла за 3 хвилини, аби не закопували потім його. Або ось переселенка з Херсону розповідала, як окупанти роздавали гуманітарну допомогу взамін на паспортні дані, які збирали для результату на псевдореферендумах. Також люди розповідають, як проходили блокпости. Там окупанти їм пропонували купити бензин, дизель з танків. Ще ось розповідь дідуся, який хотів засвідчити, що росіяни були «добрішими», ніж кадирівці. Каже, що кадирівці грабували, били, плювали і принижували українців, а рускі пограбують і потім кажуть: «Батя, прасті». Ще була історія, як ці рускі розважалися. Людей ставили серед вулиці, на голову їм надягали бляшані відра, відходили за кілька метрів і змагались, хто з них попаде каменем у відро. Рівень розваг такий, що важко в них знайти здоровий глузд.

Тепер можна стверджувати, що з огляду на міжнародні правові документи, росія вже зробили все, що можна було зробити у розрізі воєнних злочинів. По цих документах вони підпадають не те, що під кожне речення, а й під кожну кому.

- Масові вбивства українців, катівні – усе це нагадує німецький фашизм часів Другої світової. Чи бачите Ви як історик ще подібність чи паралелі між сучасною російською армією і німецьким рейхом?

- Насправді, мені імпонує історія, яку я прочитав у Фейсбуці, у розмові окупанта з мамою, яка допитується сина про бойовий дух і таке інше… І син відповідає, мовляв, нічого іншого не можна сказати як те, що 19 століття напало на 21-е. Думаю, це дуже влучне описання війни.

Я писав свою кандидатську про Першу світову війну. Ще тоді російська армія вчиняла воєнні злочини. А те, що вони робили з приходом так званого «золотого вересня», коли вони тут вчинили «Дем’янів Лаз» (урочище біля Івано-Франківська, місце масових розстрілів в'язнів НКВД у 1939-41 роках - авт) та масу інших злочинів, то це ті самі лекала, що ми бачимо тепер. Тоді вони не були покарані як нацисти, а тому вважають, що можуть це робити далі. Візьмемо їхні діяння в Сирії. Там вони знищили 500 тисяч цивільних людей. Натомість, Захід достатньо мляво відреагував на їхнє використання хімічної зброї та інші дії і росія знову вирішила, що так можна продовжувати. Жодного просвітлення в їхніх головах немає. Вони сьогодні думають про Берлін та Париж. Це стає зрозуміло з розмови окупантів в Україні, цитую: «Будемо тут захоплювати кращі квартири для наших сімей. Та ні, вже у Берліні». Думаю, ось ця наша робота – збір свідчень про воєнні злочини – буде корисною навіть для росіян.

- Чим саме?

- Вони нарешті перестануть себе вважати імперською нацією. От Австрія ж сьогодні не волає: «Віддайте нам Львів!» попри те, що у Львові та у Франківську вони звели вокзали. Австрія позбулась своєї імперської спадщини і там чудово живуть люди. Можливо, через певний час росіяни нам будуть вдячні, що ми їх привели до стану нормальної нації.

- А хто б мав судити росію за військові злочини? Гаага, суди ЄС чи українські, які ще не до кінця реформовані?

- Представники Міжнародного кримінального суду в нас працюють з березня. Уряди Чехії, Нідерландів та інших країн скеровують на цю роботу кошти. Я нещодавно у Швейцарії, на одному із семінарів, запитав, як притягнути до відповідальності путіна. На це мені розповіли, що президента однієї з латиноамериканських країн притягували до відповідальності 30 років, а справу про вбивство 37 людей у Конго досліджували 7 років. Я веду до того, що те, що відбувається тепер в Україні, є безпрецедентним. Тобто, ні я, ніхто інший зараз не може сказати, як буде організоване покарання росії. Але воно точно буде.

Ще на початку війни відомий американський історик Тімоті Снайдер, який досліджує Україну, написав в одній із газет Заходу про те, щоб ніхто не вірив у версію, наче путін божевільний, коли він озвучив про денацифікацію та демілітаризацію України. Ці дві речі путін, насправді, сказав, щоб здійснити геноцид українців. Денацифікація - це поняття, яке дозволяє вбити всіх українців, а демілітаризація - це знищення армії, без якої не може існувати держава. Тобто ці два слова з вуст путіна означали ліквідувати українців і українську державу.

- Якщо світ розуміє страшний намір росії, то чому цю державу досі не назвуть країною-терористом?

- Я цей закид сприймаю навіть з провиною для себе. Коли росіяни здійснювали воєнні злочини у Сирії, то я, як людина освічена та розумна, мав би вийти у середмістя і сказати: «Давайте збирати гуманітарну допомогу для сирійців». І цього у місті ніхто не зробив. Тобто, ми всі з жахом спостерігали дії росії, але не вчиняли активних дій, щоб її зупинити. Тому ми сьогодні не можемо вказувати світу, що вони там щось не допрацьовують. Думаю, путін і так шокований від того, що робить світ сьогодні, аби його зупинити. Інша справа, що наша дипломатія в окремих країнах не допрацьовує. Це можна говорити про країни Азії, Китай, Індію, де мала б бути більш активнішою наша дипломатична служба. Треба визнати, що свого часу ми могли б зайняти активнішу позицію щодо підтримки білоруської опозиції. Думаю, нам не вистачило одного кроку, аби зупинити лукашенка. Якби ми допомогли його опозиції, лукашенка вже було б повалено.

Знаєте, усі ці свідчення про воєнні злочини росії підштовхнули мене до написання книги. Вона буде історичною. Так от перед тим, як взятися за книгу, я прочитав все, що міг знайти про сучасні війни. Досі була версія, що сучасні війни мали б носити локальний характер і відбуватись як боротьба за ресурси – вода, нафта, газ. І що головне, історики та аналітики були переконані, що час імперських війн давно минув. Останню ідеологічну війну на Заході пам’ятають, коли протестанти воювали з католиками. Тобто, світ не готовий був до цієї війни.

- Як може закінчитись війна в Україні? Чи варто сподіватись на бунти, які виснажать росію зсередини?

- Якщо ситуація приведе до типового бунту, то я не вірю, що путін зможе вижити. росія – остання імперія і найкращий варіант – це її розпад.

Бунт – це притаманне явище для росії. Зазвичай, вони втикають штики у землю і йдуть шукати винного. Думаю, путін буде грати до кінця на міжнародних протиріччях. До прикладу, він може грати на побоюванні США посилити Китай, на тому, що розпад росії – це неконтрольоване розповсюдження ядерної зброї, що розпад росії змусить цивілізований світ воювати з агресією кількох утворених країн ще років зі сто.

Будь-який відступ для путіна означає те, що його або знайдуть у трубі, або повісять, як Саддама. Доки він воює, доти він утримує владу. Єдине, що важко збагнути - чи він хворий, чи здоровий. Стратегічно, у нього немає жодного втішного моменту для майбутнього росії. Дивно, що російські еліти, а це люди з гаманцями, за шість місяців не змогли знайти спосіб повернути свої війська назад. Чому вони мовчки спостерігають за тим, як їхні гаманці зменшуються, важко збагнути.

- То що потрібно сьогодні останній імперії в Україні? Територія?

- Історія росії базується на двох речах: Київ, який дає їм право на стародавню історію, бо кожна імперія її мала, але не росія. Друге – це ідеологічна складова, православ’я, Свята Софія. Для цього росія століттями прагнула захопити Константинополь, а це довгі війни з турками, і отримати контроль над Києвом. Після Другої світової, коли почалась холодна війна, у росії було кілька спроб вплинути на Туреччину, але Захід у дуже короткий час прийняв Туреччину в НАТО і це питання було знято.

З прагматичної точки зору, сьогодні у путіна, думаю, є розуміння, що відходить старше покоління людей, які ще люблять радянський союз. Але вони його більше люблять не через те, що там їм було дуже добре, а тому що там залишилась їхня молодість і у них до цього періоду є певні сентименти. Тому путін розуміє, що кількість людей, які можуть позитивно сприйняти повернення росії, зменшується. Друге. Думаю, він вирішує питання східних своїх територій, заселяючи Якутію і далекий схід людьми, яких він депортує з Маріуполя, чи Донбасу. Коли я працював з архівними документами Другої світової війни, то зустрічав такі ситуації, коли людей депортували з України в Сибір і там вони зустрічались з українцями, яких депортував ще царський режим. Тобто, перманентно, росія посилює ті території людським ресурсом. Сьогодні путін рахує не лише кількість убитих росіян, але й тих, яких він вивіз з України в росію, а це вже більше мільйона людей. На Заході це розуміють, бо теж називають росію країною-бензоколонкою, яка затухає через демографічну кризу.

- А як Ви поясните у своїй книзі оті знаки «Z» і «V», з якими росія вторглась в Україну? Вони мають історичне пояснення?

- Думаю, ці знаки були розпізнавальними для трьох днів війни і після того мали бути стерті. Не виключно, що їх погоджували з вищим керівництвом. Якщо б первісно це був символізм на заміну їхньої зірочки, то так би були помічені всі підрозділи російської армії, а не окремі. Очевидно, символізм на початку не вкладали в ці знаки і лише потім почали в них щось шукати, формувати нові смисли. Розумію, що тепер ними зомбують дітей і війна переростає у цивілізаційну.

У Першій світовій символом був монарх – цар-батюшка, якому вірили. Чи вірять сьогодні путіну? На початку війни, за соціологічними дослідженнями, це були 50% росіян, решта – імітували та придурювались. Цей відсоток «віруючих» мав би тепер ще поменшати.

- Якою буде Україна після війни?

- Я завжди намагаюсь своїм студентами пояснити, що країни, які пережили такі страшні травми, завжди виходили дуже потужними. Ось Іспанія кілька століть виганяла арабів з півострова, але потім стала країною, яка здійснила велике географічне відкриття, яка возила золото галеонами і країною, з якою вся Європа рахувалась століттями. Попри те, що Нідерланди і Англія пережили свої кровопролитні революції, як і Франція велику революцію, ці країни зуміли так модернізуватись, що стали найбільш передовими в Європі. Тому в України немає іншого шансу, як стати поруч у ряд найсильніших країн в Європі.

Ірина Дружук

Джерело Укрінформ
Події Відео 24 листопада 2022

Семеро столичних кінологів зі службовими собаками успішно пройшли навчання та отримали профільні сертифікати

Тепер правоохоронці разом зі своїми чотирилапими напарниками нестимуть службу не лише у столиці, а й у різних регіонах України