Стримування Росії - не головна мета: що заважає Україні вступити в НАТО

06 квітня 2020
 Стримування Росії - не головна мета: що заважає Україні вступити в НАТО

НАТО виповнився 71 рік. За свою довгу за мірками коаліцій історію, Альянс встиг стати важливим інструментом перемоги в "холодній війні", зіграти значну роль в трансформації системи безпеки в Європі. А після завершення "холодної війни" НАТО зумів розширитися до 30 держав

Іронія долі полягає в тому, що саме в Україні, яка, відповідно до своєї риторики, сильно хоче стати членом НАТО, найгірше розуміють логіку функціонування Альянсу. У нас досі щиро вважають, що НАТО - це такий інструмент стримування Росії. І не знаходять нічого кращого, ніж будувати свої відносини з організацією на підставі цих уявлень, щиро обурюючись тим, що Україна - найактивніший елемент такого стримування сьогодні і на роки вперед - залишається без членства. Північна Македонія, країна з витратами на оборону в п'ятдесят разів менше українських, вступила в НАТО в цьому році. Для нас же двері завжди відкриті, але перспективи членства на горизонті немає.

Розуміння нашими елітами функцій та логіки роботи НАТО потребує серйозного переосмислення. Це вимагає ширшого погляду на те, як взагалі працює сучасна система безпеки, що з нею стало не так після 2014 року та якими можуть бути шляхи її відновлення. Потрібно відвикати від старих поглядів зі шкільних підручників, де сенс існування НАТО, як і раніше, описується знаменитою цитатою лорда Ісмея на тему "keep the Russians out, the American sin and the Germans down" (не пускати росіян, зберігати присутність американців та стримувати німців в Європі). Разом з більш повним розумінням ролі НАТО прийде й адекватна оцінка місця Альянсу в нашій зовнішній політиці.

НАТО - це, швидше, інструмент формування порядку денного в міжнародній політиці, а не стримування окремих держав. Баланс сил змінився безповоротно: сьогоднішня Росія набагато слабша за СРСР. Витрачати значні ресурси для її стримування було б не дуже раціонально. Про те, що стримування Росії - не головна мета НАТО говорить і той простий факт, що протистояння з нею не збільшує, а зменшує шанси України вступити в Альянс. Набагато більш продумане використання такого інструменту як НАТО полягає в підтримці широкої коаліції розвинених демократій щодо спільного бачення майбутнього міжнародної безпеки. Якщо подивитися на те, як змінювалися концептуальні підходи НАТО протягом останніх двадцяти з невеликим років, можна зрозуміти, що Альянс, перш за все для США, був інструментом формування загальних пріоритетів і норм: від розширення поняття безпеки до гуманітарних інтервенцій, боротьби з тероризмом та підтримки демократії.

Разом з тим, елемент забезпечення безпеки, звісно, зберігається. НАТО залишається найбільш простим, ефективним та недорогим способом гарантувати безпеку для всіх держав-членів. При цьому їм навіть не обов'язково витрачати на це гроші: всередині Альянсу діє ефект "безкоштовного проїзду", коли навіть ті, хто не бере участь у витратах, отримують той же рівень захищеності. НАТО, серед іншого, виконує завдання стримування. Але ключову роль виконує не фізичний військовий потенціал, а надійність гарантій. Поки потенційний агресор впевнений, що захищати потенційну жертву будуть всі, він не нападатиме. Саме надійність гарантій є найціннішою "доданою вартістю" для держав-членів. І саме тому вони так побоюються вступу до НАТО, наприклад, України, адже немає гарантій, що відповідь на ескалацію військових дій з боку Росії буде одноголосною.

Демократія, про яку написано в тексті Вашингтонського договору 1949 року (на проблеми з нею нам так часто вказують держави-члени), виключно важлива. Якщо 71 рік тому демократія була маркером приналежності до антикомуністичної коаліції, то сьогодні це загальна цінність, яка дозволяє розрізняти своїх і чужих в ширшому контексті. Критерій демократичності залишається фундаментальним; і саме проблеми з побудовою по-справжньому демократичної держави виступають надійним гальмом нашого руху до членства. Як і описані трохи вище ризики, пов'язані з протистоянням з Росією та небажанням країн-членів підривати надійність Альянсу.

Взагалі еволюція НАТО відображає зміни характеру і розуміння впливу, сили та безпеки в сучасному світі. Саме так виглядає ефективна коаліція сьогодні: вона здатна об'єднувати держави-члени широкими повістками, спільним баченням та сприйняттям загроз. Щоб бути для неї цікавою, потрібно теж мати бачення, розділяти цінності, розуміти інтереси інших та бути джерелом можливостей, а не ризиків.

Українська зовнішня політика, роблячи ставку на НАТО, продовжує показувати чудеса наївності та перебувати в реаліях 1990-х років. Результат буде відповідним.

 Николай Капитоненко, експерт МЦПД
Джерело apostrophe.ua