Виявилося, що політика стримування росії та протистояння її геополітичному ревізіонізму, яку ніби то реалізовував Захід, спочатку була відображена тільки у заявах, а згодом, і зовсім перетворилася на цинічну балаканину лідерства провідних країн демократичного світу
Насправді така політика почала втілюватися в життя тільки в Україні, яка спромоглася, не без допомоги Заходу, протистояти й достойно відповідати набагато сильнішій російській агресивній машині, що розв’язала криваву війну проти українців.
Так сталося, що Україна здатна виконувати більш значущу роль у житті європейців, ніж бути тільки енергетичним містком між росією та ЄС. Україна переконала всіх, що є справжнім і надійним щитом для Європи. До того ж, мало хто у світі сумнівається, що саме в Україні сьогодні вирішується питання зламу ідеологічної ДНК путінського режиму й переважної кількості росіян щодо маніакальних прагнень до ревізіонізму і територіального експансіонізму, на впровадженні яких тримається легітимність тамтешньої автократичної влади. І саме в цьому контексті український спротив важко переоцінити, бо складові нинішнього шантажу путіна вже вийшли далеко за межі суто європейських, регіональних ризиків.
У кремлі сподівалися, що Україна, втративши статус енергетичної зв’язуючої ланки між росією та ЄС, позбудеться в очах західних столиць своєї геополітичної цінності. Тож, у москві були впевнені, що Захід покине її наодинці із власною сумною долею, що відкриє нові можливості й нагоди для російської влади, щоб остаточно поглинути Киів у спосіб масштабної збройної інтервенції.
Але сталося навпаки. Київ вистояв перед російською навалою, продовжує тримати європейські кордони, й визволяти свою землю, анексовану росіянами, Захід не тільки не відвернувся від України, але й згуртувався навколо її боротьби з агресором. Тож для ключових європейських столиць, де виробляється політика європейського існування, визнання геостратегічної цінності України для ЄС і всієї Європи є беззаперечним.
Ігор Білодуб