Фактор Трампа як стимул до змін і реформ

Немає сенсу заперечувати, що нова геополітична реальність швидко розгортається на наших очах. США почали гру за власними правилами. Європа, якщо й досі не зрозуміла, то буде змушена це зробити – епоха беззастережної американської підтримки, схоже, закінчується. А от чи мають на це відповідь європейці – є вкрай актуальним питанням. Як бути далі? Як і з ким формувати власне європейську безпеку?

Ситуація з «тарифними ультиматумами» по відношенню не тільки до опонентів, а й до партнерів,  разом іншими намірами Трампа, як от до  Гренландії чи Панами, дозволяє зробити  висновок, що американський президент не обмежиться лише закликами «докорінно переглянути» нинішній світовий устрій, ба більше, він уже почав діяти. Тож натяки Трампа на можливий вихід США з НАТО можуть конвертуватися в реальні кроки. А от чи буде спроможна Європа в таких умовах захищатися на випадок прямої агресії?

Звісно у Договорі про ЄС є стаття з положеннями про взаємну оборону. Утім, на фоні російської повномасштабної агресії проти України, лідери держав ЄС, основних гравців союзу,  так чи інакше визнали, що їхні країни у подібних обставинах навряд чи би встояли самостійно без серйозної євроатлантичної  підтримки. Висловлювань про «глибоку занепокоєність», якими би відвертими й щирими вони не були,  все одно було би замало.  

Навіть сьогодні з урахуванням нових геополітичних обставин європейці  демонструють нерішучість, легковажність, забюрократизованість та недалекоглядність. Майже ніхто  крім французького президента Макрона не наважується відкрито і голосно сказати, що довіряти безпеку своєї домівки комусь іншому занадто ризикована й безглузда справа. За великим рахунком європейські лідери переважно  паралізовані через відсутність політичної волі щодо питань розвитку й зміцнення власне європейського безпекового сектору.  

Так, фактор Трампа – це фактор непередбачуваності, але разом з тим, цей фактор можна розглядати і в позитивному ключі, як каталізатор чи стимул до змін і реформ, чого насправді давно бракує країнам ЄС. Час від часу вони й самі у цьому зізнаються.  Можливо, такий фактор повинен був з’явитися аби європейці переосмислили себе всередині, стали більш суб’єктними назовні, щоб знову стали сильними та стійкими.

Таку реальність європейцям треба прийняти і почати грати активно. У тому числі, знайти аргументи й переконати Трампа, що  українське питання, мовою американського президента,  має стати привабливою угодою. Якщо європейці настільки  розсудливі, як самі про себе кажуть, то вони будуть спроможні роз’яснити  Трампу, що Україна – вигідна угода для нього, ба більше, «бонус», який має потрапити в «правильні руки», а не опинитися в отруйних обіймах Росії та Китаю.

Едуард Єфіменко