Інформаційний простір як окремий фронт війни
Нині Україна - не тільки поле гострого воєнного протистояння, а й один із світових епіцентрів щодо кількості операцій інформаційного впливу. Повномасштабна війна, розв’язана росією проти України, стала найважливішою війною з точки зору побудови майбутнього світоустрою, нових глобальних правил гри та центрів впливу, тож від її результатів буде залежати той формат, за яким розвиватиметься світ у наступному сторіччі
Усі цинічні заяви Москви про бажання «стійкого миру» насправді зводяться до мети – знищення української державності у будь-який спосіб, і ця мета анітрохи не змінилася з початку російського вторгнення. З приходом нової американської Адміністрації кремлівська пропаганда значно збільшила свої дезинформатині зусилля в українському медіа просторі, підняла хвилю маніпуляцій на топову висоту у соцмережах – найпотужніших платформах для широких можливостей спотворення суспільної думки.
Війна - це не тільки перемоги і радість, коли ворг несе втрати, коли вдається вичавлювати агресора зі своєї землі. Війна – це також жертви, страх і відчай. Вже четвертий рік поспіль саме в таких умовах стресу українці живуть, працюють та чинять опір окупантам. Тому зовсім не дивно, що будь-яка тема, яка торкається чи потреб фронту, чи рішень влади, чи то реакції наших партнерів, за певних політтехнологічних маніпуляцій може вмить стати для суспільства настільки болючою, що загострене почуття справедливості та негативні емоції спрацьовують як вибух. Подібні теми найбільш цинічно педалюють кремлівські актори через скоординовані інформаційні атаки, маніпуляції та провокації, що мають за мету посіяти розбрат, розпач, зневіру, і тим самим зсередини послабити й зруйнувати знесилену війною Україну.
Вкрай маніпулятивною виглядає кампанія, організована у соцмережах, і спрямована на розхитування внутрішніх суспільних настроїв, на спотворення іміджу поліції та загального дискурсу навколо спектру питань, пов’язаних з мобілізацією, з корупцією, з виділенням додаткових коштів на осучаснення розміру грошового забезпечення поліцейських. Усі штучні тези про «гіпертрофовану кількість поліцейських у тилу», про «недостатню ефективність поліції», про «присутність великих корупційних складових у сферах відповідальності МВС» - неадекватні та відверто маніпулятивні закиди для формування викривленого сприйняття українцями державної політики щодо алгоритмів вирішення найважливішого завдання – збереження державності, безпеки і стабільності в умовах війни, перспективи закінчення якої поки що важко прогнозовані. Мета таких «вкидів» - дискредитувати українську поліцію й інші підрозділи МВС, посіяти паніку серед українців, розхитати віру громадян у можливість перемоги над російською навалою.
Об’єктивна картина полягає в тому, що під час війни українська поліція гідно підтвердила статус одного з фундаментальних факторів безпеки держави. «Бійці Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Національної поліції України спільно з іншими військовими виконують завдання у зоні бойових дій та проводять стабілізаційні заходи на деокупованих територіях. А працівники ДСНС одними з перших виїжджають на пожежі та руйнування, спричинені ракетними ударами рф», - акцентує очільник МВС Ігор Клименко. До того ж міністр підкреслює, що тисячі працівників МВС кожного дня проявляють особисту відвагу, мужність, стійкість та рішучість при виконанні військового та службового обов’язку в умовах, пов’язаних з ризиком для життя під час заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф.
І правда в тому, що слова міністра – це не пафос, а констатація реальності, в якій поліцейські цілодобово намагаються гарантувати українцям відчуття безпеки, довіри й міцного плеча допомоги.
Протягом років нашого спротиву російській агресії на різних світових майданчиках, де відбуваються зустрічі міжнародної поліцейської спільноти, закордонні колеги дивуються тим гігантським викликам та обсягу роботи, з якими стикнулися українські поліцейські під час воєнного стану, і з якими їм вдається достойно справлятися. Як зазначає голова Нацполіції України Іван Вигівський, «крім основної поліцейської діяльності українська поліція є і на лінії фронту, і на блокпостах, і задіяна в рятувальних операціях». До речі, службовий графік самого Вигівський побудований так, що майже 70% його робочого часу – це перебування на передку серед оборонців, які постійно відчувають його присутність, турботу та підтримку.
На сьогодні декілька тисяч поліцейських воюють у лавах ЗСУ. Штурмові бригади «Гвардії наступу», сформовані під керівництвом МВС, стали справжнім плечем для Сил оборони на фронті. Вони гідно пишуть свою сторінку сучасної історії України разом з іншими захисниками. Робота поліцейських у прифронтових зонах - окремий пласт діяльності, який включає гуманітарне забезпечення населення, евакуацію, рятувальні операції після російських ракетних ударів, документацію ворожих злочинів. Іноді поліцейська робота у так званих мирних зонах за рівнем навантаження та ризику дорівнює складності перебування військових на «нулі». З огляду на той обсяг завдань, на рівень відповідальності, на жертовність і вірність Україні, з якими працівникам МВС відповідають на історичний виклик, кожного дня докладаючи зусилля для зміцнення держави, їм однозначно є чим пишатися.
Успіхи на воєнному фронті є надважливими. Не менш важлива задача - спокій і безпека в тилу. Разом з тим, значущим в умовах війни є фактор інформаційного простору, де часом розгортаються справжні битви та кампанії, націлені на вигідну для ворожої сторони зміну настроїв суспільства чи психологічного стану. На цьому полі нам дістався досвідчений, підготовлений та вправний противник з необмеженим ресурсом. Тож нам українцям конче потрібно вміти захищати себе в неосяжному просторі інформації, берегти інформаційну гігієну, вміти розпізнавати провокації та брехню. І журналістам, і медійникам, і споживачам інформації потрібно бути вкрай обережними щодо чутливості обставин, суспільного емоційного напруження, а також розуміння наслідків і відповідальності за свою діяльність. Сьогодні українці в найгострішій ситуації, коли людина один на один з фейками, а інформація є елементом війни. Відтак, оперативне реагування влади на маніпуляції, роз’яснювальна робота серед суспільства про маніпулятивні ресурси (сайти-сміттярки, боти), про важливість апелювання до першоджерел - принципові речі, особливо у період війни, коли інформація здатна керувати багатьма процесами життєдіяльності держави.
Головний редактор Ua-independent
Ярослава Ничипоренко