Ні, путін не дочекається…

На четвертому році війни цілком природними є стійке відчуття втоми і гострого бажання спокою. Втім, коли хтось висловлюється про можливість укласти угоду з дияволом і таким способом припинити бойню, про недостатню гнучкість президента Зеленського у сенсі небажання хоч якось домовитися на будь-яких умовах, аби досягти миру і запобігти подальшим жертвам, дуже хочеться вірити, що всі ці думки, м’яко кажучи, лише від утоми…

Мені вже немало років, тому довелося багато що бачити. На моїх очах руйнувався СРСР і народжувалася українська держава, трансформувалося українське суспільство і змінювалося політичне поле. У пам’яті усі сплески соціальної активності, майдани, революції. Напрямок діяльності дозволив мені бачити події з того боку, з якого інші громадяни їх бачити не могли.

Тож з часом, з усього побаченого й почутого, я усвідомив, що останні тридцять років ми існували в ілюзіях, і тільки нещодавно цей туман розсіявся, а, вагомі персони, які служили імітацією наших еліт, які вирішувати наші долі, а по суті, продавали й зраджували українство, нарешті опинилися на узбіччі активних політичних процесів.

Я також усвідомив дещо про той мир, який залишився десь у минулому. І чи можна той мир назвати миром, за якого ми не були вільними й самодостатніми? Чи була Україна дійсно Україною, а наша держава – нашою? І чи не був той мир насправді перемир’ям, схожим на ганебне компромісне замирення, до якого нас нині ладні підштовхнути на умовах хижацької московської клоаки?

Сьогодні ми платимо страшну ціну за можливість бути собою, жити без ілюзій і знати відповіді. Це прозвучить боляче, але наші жертви – інвестиція в наше майбутнє. Московська імперія – це зло, і допоки вона існує, можна скільки завгодно припиняти війну, але у той же час мати на увазі, що вона вибухатиме знову і знову. Ми й вони – це несумісні історії.

Так, багато хто має скепсис щодо ймовірності знищення або розпаду агресивної імперії, бо вона велика і страшна, багато хто спантеличений суперечливою поведінкою адміністрації президента Трампа, але більшість уже розуміє, що москалі не такі вже й круті, як їх подає кремлівська пропаганда, і це доведений факт, дякуючи українським воїнам.

А отже, намагаємося пересилити втому, напругу, страхи, й усі разом продовжуємо опір і працю, що націлені на знищення імперського монстра. Я певен, рано чи пізно це станеться. До того ж, можливо, наша воля й збереження українства - це єдиний шанс позбутися монстра, бо наше існування не входить у його плани, а шанси вижити в московському ярмі у нас дорівнюють нулю. Зрештою в цій боротьбі ми вже не самі, окрім занепокоєння й обурення ми маємо партнерське плече, яке також відчуває небезпеку від існування прогнилої московської імперії.

«Ні, путін не дочекається …і я, як кожна людина в Україні, ми сьогодні трішки втомлені, але енергії достатньо, щоб боротися за своє існування, за своє життя. По-іншому ніяк», - відповів президент Зеленський британському журналісту Пірсу Моргану на початку 2025-го року. Це чесна відповідь лідера, який день у день був і залишається поряд зі своєю нацією протягом більш ніж чотирьох років випробувань у запеклій війні з першопричиною зла – агонізуючою московською імперією.

Едуард Єфіменко