Недипломатичною мовою про зустріч в Овальному кабінеті

Нещодавня українсько-американська зустріч в Овальному кабінеті була по-різному охарактеризована світовими таблоідами, утім, тональність більшості з них була не на стороні гри, яку демонструє нова адміністрація США

Можна скільки завгодно натякати на недосконалий рівень дипломатії української сторони, але найбільш цинічно виглядала абьюзивна манера комунікації команди американського президента, яка мало в чому нагадувала дипломатію, ба більше, була схожа на брутальний каток, націлений у будь-який спосіб розчавити жертву. Україну фактично виставили невдячною та винною у небажанні приймати плани, створені за неї, без неї, і які виглядають надто сумнівними щодо її існування взагалі.

Цьому передував шквал антиукраїнської риторики з вуст топ посадовців адміністрації президента Трампа про лідера України як диктатора, про корупцію як привід зменшити допомогу, про відсутність перемоги України як доконаний факт. А отже те, що відбулося в Овальному кабінеті, стало черговим актом кампанії з дискредитації допомоги Україні, яка ніби то «не хоче миру», і спробою переконати внутрішню та зовнішню аудиторію, що саме український президент є каменем спотикання щодо завершення війни, яку путін брутально нав’язав українцям.

Звісно, після цієї чергової тріщини для євроатлантичних стосунків мудрі й виважені європейці будуть вдаватися до врівноваженої риторики, яка би склеїла елементи раціо усіх сторін. Одначе, як би хто не відмовлявся називати речі своїми іменами, насправді всі добре розуміють, що зустріч в Овальному кабінеті була одним з елементів примусової стратегії нав’язування «умов путіна» щодо припинення його агресивної війни проти України без будь-яких гарантій безпеки для Києва.

Недипломатичною мовою це означає, що Україна повинна дякувати за відсутність будь-яких гарантій, має в обмін на корисні копалини віддати неіснуючі борги, має припини спротив і зголоситися з умовами несправедливого миру, дуже примарного для перспективами її існування. Для запропонованого адміністрацією Трампа ймовірно існуючого «плану досягнення миру в Україні» є підходяще слово - «капітуляція», хоча у світоглядній картині Трампа, де інтереси існують без будь-якої ціннісної рамки, таке брутальне «зґвалтування» України є цілком нормальною «угодою».

Хай це звучить різко, проте правдиво. Світ знав багато геополітичних ігор, в яких великі гравці жертвували меньшими країнами, що, як правило, призводило до глобальних катастроф. Сьогодні хтось знову намагається підштовхнути когось пожертвувати країною, яка заради здобуття незалежності віддала третій за розмірами в світі ядерний арсенал, а згодом стала жертвою агресії одного з гарантів її безпеки в умовах цинічної сліпоти інших підписантів. Ставати знову і знову на ті ж самі граблі – не справа мудрих та тверезих мізків, але якого саме розвитку набудуть події в світі після цієї зустрічі в Овальному кабінеті покаже час, українська стійкість і адекватність її партнерів.

Голова Комітету по боротьбі з корупцією

Едуард Єфіменко